– А до чого тут Христина? – Наталка витерла руки кухонним рушником, відчуваючи, як усередині все холоне.
– Їй теж потрібна квартира, а ви тільки про себе думаєте, – Євгенія Миколаївна опустилася в крісло, наче на трон.
– Євгеніє Миколаївно, що ви від нас хочете? – Наталка намагалася говорити спокійно.
– Ви ж свою двокімнатну продаєте?
– Гроші підуть на початковий внесок, – пояснила Наталка.
– А ось що я пропоную. Ви на гроші від продажу старої квартири, купуєте студію Христині. І у вас ще залишаться гроші на початковий внесок!
– А у вас губа не трісне? – Огризнулася Наталка, не витримавши.
Мишко вийшов із кімнати, зацікавлений шумом. Його обличчя витягнулося, коли він побачив матір.
– Мамо? Ти чого без попередження?
– А мені тепер дозвіл потрібний, щоб до сина прийти? – сплеснула руками Євгенія Миколаївна. – Христина на межі! Їй жити нема де, а ви тут хороми собі придивляєтесь!
– Мамо, але ж ми… – почав Мишко.
– Мовчи! – відрізала свекруха. – Я потім поговорю з тобою. А зараз хочу почути, що твоя дружина думає про мою пропозицію.
Наталка стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні.
– Гадаю, це абсурд. І якщо Христині так потрібна квартира, нехай сама заробляє.
Тиждень після візиту свекрухи став справжнім пеклом. Телефон розривався від дзвінків родичів.
– Мишко, твоя тітка Валя дзвонила, – втомлено сказала Наталка увечері. – Виказувала, як ми можемо позбавити Христину даху над головою.
– Це вже п’ятий родич за три дні, – Мишко потер скроні. – Мама всіх підняла на вуха.
Вранці з’явилася Христина – модна стрижка, манікюр, як з обкладинки, новий айфон у руці.
– Братику, ми маємо поговорити, – заспівала вона, прослизаючи у квартиру. – Мама сказала, ти мене на вулицю виганяєш?
– Кріс, ніхто тебе…
– Ти завжди любив мене, – перервала вона, закопиливши губи. – А тепер вибрав цю… – вона кивнула у бік Наташі.
– Цю? – Скипіла Наталка. – У цієї є ім’я!
– Наташа, не заводься, – примирливо сказав Мишко.
– Ось! – переможно вигукнула Христина. – Ти її захищаєш! А як же я? Твоя молодша сестричка?
Вона картинно схлипнула.
– Кріс, але ми справді не можемо…
– Значить, гроші дорожчі за рідну кров? – Христина схопилася. – Я мамі все розповім!
Сімейна вечеря почалася з натягнутих усмішок і закінчилася маневрами. Наташа з Мишком прийшли до свекрухи на “відверту розмову”, але виявилися загнаними в кут.
– От і Антоніна Петрівна каже, що у наш час діти завжди допомагали батькам, та один одному, а не навпаки, – Євгенія Миколаївна розливала борщ, принагідно киваючи у бік сусідки.
– Часи змінилися, – зауважив Мишко.
– Та тільки совість залишилася, — відрізала свекруха. – Хоча, в деяких її й немає.
Наталка стиснула ложку так, що побіліли пальці.
– А що, самій Христині заробити не доля?
– Наталю, – солодко простягла Христина, – у мене творча натура. Я не можу, як ти, з дев’яти до шостої орати.
– Зате можеш витрачати чужі гроші, – не витримала Наталка.
– Що ти несеш? – підібгалася Христина.
– Я бачила тебе з Владиком у кафе, – Наталка випросталась. – Він же одружений, правда?
Христина зблідла, а Євгенія Миколаївна з гуркотом поставила тарілку.
– Що за інсинуації?
– Владик із третього під’їзду, – пояснила Наталка. – Бізнесмен, кажуть. Дуже щедрий… до Христини.
– Брехня! – верескнула вона.
– Минулої п’ятниці, – продовжила Наталка. – Італійський ресторан, червона сукня з вирізом до пупка. Скажеш, що не ти?
Мишко переводив погляд із сестри на дружину.
– Кріс, це правда?
– Та що ж ви її слухаєте! – Євгенія Миколаївна стукнула долонею по столу. – Вона навмисне все вигадує, щоб від квартири відвернути!
Додому їхали мовчки. Мишко хмурився, Наташа дивилася у вікно трамвая. У вагоні пахло дощем і чиїмось парфумом.
– Не думав, що Христина… – почав Мишко і затнувся.
– Так, – зітхнула Наталка. – Сюрприз за сюрпризом.
Телефон чоловіка брякнув. Мишко прочитав повідомлення й аж підстрибнув.
– Серьога з банку написав. Пам’ятаєш його?
Вдома, на кухні, Мишко розклав видрук. Кола під очима, руки тремтять.
– Наташа, моя мати два місяці тому взяла кредит. Вісімсот тисяч.
– Що? – Наталка плюхнулася на табуретку. – На що?
– А ось ще, – Мишко дістав інший аркуш. – Студія Христини місяць, як на продажі. І власник – моя мати.
– Стоп-стоп, – Наталка притиснула пальці до скронь. – Твоя мати власниця цієї квартири?
– І тепер хоче, щоб ми її купили?
– Щоб кредит закрити, – Наталка похитала головою. – А Христина тут для жалю.
У двері подзвонили. На порозі – заплакана дівчина в м’ятій куртці.
– Ви Михайло? Я Олена, сусідка Христини.
На кухні, під чай та печиво, Олена схлипувала:
– Вона три місяці за квартиру не платить. І колектори обривають телефон…
– Колектори? – Мишко похлинувся.
– Кредит на триста тисяч, – кивнула Олена. – Попросила на моє ім’я взяти, а тепер зникла.
– Чудово! – Наталка пирхнула. – Твоя сестричка у боргах, мати в кредитах. А ми маємо все розгрібати?
Вона раптом примружилась і подивилася на чоловіка.
– Знаєш що? Час подати урок твоїм родичкам!
– Слухай, а ти точно хочеш їх провчити? – Мишко почухав потилицю. – Все-таки мати та сестра…
– А вони подумали, що ми – родина? – Огризнулася Наталка. – У мене є план.
Ніч пройшла у дзвінках. Наташа зв’язалася з рієлтором, юристом та подругою-журналісткою. На ранок план був готовий.
– Ми вдамо, що згодні на їхні умови, – пояснила вона чоловікові. – Запросимо їх, ніби підписати документи.
– І що потім? – Мишко насупився.
– Потім покажемо, що знаємо про всі їхні борги та махінації.
Мишко подзвонив матері:
– Мамо, ми вирішили погодитися. Приходьте з Христиною увечері, обговоримо купівлю студії.
– Щось не віриться, – проскрипіла Євгенія Миколаївна. – З чого раптом?
– Наталя все пояснить. Чекаємо о сьомій.
Увечері квартира наповнилася гостями: свекруха, Христина, рієлтор та нотаріус – друг Наташиного дядька.
– Чаю? – Наталка розставляла кухлі. – Перейдімо до справи.
– Нарешті порозумнішали, – свекруха переможно глянула на Христину.
– Майже, – кивнула Наталка. – Тільки є кілька моментів. По-перше, ми знаємо про ваш кредит на вісімсот тисяч.
Євгенія Миколаївна похлинулася чаєм.
– Який кредит?
– І про борги Христини перед колекторами, – додав Мишко. – І про її прострочення за оренду.
– Звідки ви…? – пробелькотіла Христина.
– А ще, – Наталка виклала на стіл теку, – ось чернетка статті для газети. “Як свекруха із донькою намагалися обдурити родичів”.
– Ви не посмієте! – верещала Євгенія Миколаївна.
– Все залежить від вас, – спокійно відповіла Наталка. – Вирішувати вам.
Кімнату накрила дзвінка тиша. Євгенія Миколаївна сиділа з відкритим ротом, Христина дрібно тремтіла.
– Ви… ви все зіпсували, – нарешті видавила свекруха. – Я просто хотіла допомогти дочці…
– Нашим коштом, – перервав Мишко. – Мамо, як ти могла?
– А що мені лишалося? – раптом вибухнула Євгенія Миколаївна. – Христина влізла у борги, колектори погрожували…
– А я ж взяла кредит, та купила їй цю чортову студію, щоб було їй де жити! Потім придумала,що продамо її вам, ніби для Христини , та закриємо борги – і все!
– А нам що, під мостом жити? – спитав Мишко.
– У вас хоч мізки є, заробите! – Огризнулася мати.
Рієлтор та нотаріус переглянулися.
– Може, нам краще піти? – Запропонував нотаріус.
– Ні-ні, залиштеся, – Наталка махнула рукою. – У нас для вас інший контракт.
Вона дістала нову теку.
– Ось наша пропозиція. Ми не купуємо студію Христини. Натомість ми готові допомогти продати її іншому покупцю. Частина грошей піде на погашення боргів Христини, решта – на рахунок вашого кредиту.
– А натомість? – примружилася свекруха.
– Натомість, ви даєте нам спокій. Жодних маніпуляцій, жодного тиску.
Свекруха та Христина переглянулись.
– Згодні, – нарешті буркнула Євгенія Миколаївна.
– І ще, – додав Мишко. – Христина влаштовується на роботу. Хоч кудись.
– Я не вмію нічого робити! – заволала Христина.
– Навчишся, – відрізала Наталка. – Або стаття вийде завтра.
Через пів року Наташа з Мишком в’їхали до нової квартири. Іпотека виявилася посильною – вони обидва отримали підвищення на роботі.
Христина, на їх подив, влаштувалася адміністратором в салон краси й втяглася. Виявилось, спілкування з людьми у неї в крові.
Євгенія Миколаївна довго ображалася, але потім відтала. Особливо, коли дізналася, що Наталка в положенні.
– Хлопчик буде, – безапеляційно заявила вона на сімейній вечері. – Я по животу бачу.
– Дівчинка, – усміхнулася Наталка. – УЗД показало.
– Що ці лікарі розуміють, – відмахнулась свекруха. – Я двох дітей на світ привела!
Наташа впіймала погляд чоловіка і підморгнула. Іноді маневри, це просто спосіб прийти до миру. Особливо – маневри зі свекрухою.
Олена Миколаївна вбила собі в голову, що Наташа чекає на хлопчика, бо Мишкові потрібен спадкоємець. Вона наполягла, щоб невістка зробила ще одне УЗД.
– Цього не може бути! – Кричала свекруха, коли сама особисто побачила на екрані дівчинку.
Вона вирвала у Наташі жмут волосся і вибігла з кабінету лікаря. Ну, звісно ж, ця її витівка – новий привід для маневрів. Мабуть, останніх!
Бо Наталі вже ці недолугі “родичі” поперек горла стоять! Поки були словесні баталії – вона терпіла. А ось руки до себе тягнути вона не дозволить нікому!
Нехай тепер з Христиною чубиться, бо до них, відтепер, вхід їм заборонений.
Як вважаєте, слушне рішення вона ухвалила? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
