Наталя ніколи не думала, що може опинитися в такій бридкій ситуації. Що може бути гіршим, ніж вибирати між батьками, та чоловіком? Але годину тому мама з батьком образилися, грюкнули дверима й поїхали.
Наталя познайомилася з Льошею, коли той прийшов влаштовуватись на роботу у логістичну компанію, де вона вже працювала.
Наталці було двадцять чотири, Олексій на два роки старший. Він влаштувався водієм і чудово підійшов, бо був готовий до далеких рейсів, адже сім’ї та дітей у нього не було.
Наталі дуже сподобався привітний хлопець. Стосунки почалися швидко. Олексій приїхав в Полтаву з невеликого селища в Черкаській області, й жив в орендованому помешканні. Через чотири місяці вони вже разом винайняли квартиру, а ще через пів року вирішили розписатися.
Наташа, як будь-яка дівчина, мріяла про гарне весілля, фотосесію, дорогу білу сукню. Ось тільки Олексій відразу попередив, що він не має грошей на таке багатство, і допомогти йому нікому. З батьком молодик не спілкувався, бо, як не стало матері, той одразу завів нову родину.
Батьки Наташі хотіли взяти кредит, щоб сплатити церемонію, але Олексій категорично відмовився приймати таку допомогу.
– Наташо, тобі не здається, що це безглуздо – брати кредит, щоб сплатити весілля? – серйозно сказав він. – Тим більше якщо це робитимуть твої батьки.
– Візьмемо у прокат сукню, костюм, влаштуємо фотосесію. Фото залишаться на згадку, і гроші не витратимо. Головне – що ми разом, хіба не так?
Наташа не охоче погодилася. Батьки, звичайно, не зрозуміли такого вчинку, але вирішили не лізти з порадами.
Наташа була єдиною та пізньою дитиною, мама з батьком дуже любили її. Хоча жили не заможньо, завжди намагалися робити для доньки все можливе.
Коли за пів року Наталя повідомила, що в положенні, мама з батьком плакали від радості. Після появи сина Антона, батьки вирішили зробити молодій родині царський подарунок.
– Дорогі Льоша та Наталя, – урочисто почав тато. – Ми вирішили, що вам із малюком тепер складно жити в знімній однокімнатній квартирі.
Батько подивився на маму, і та з усмішкою продовжила:
– Ми вирішили продати свою квартиру, та переселитися до бабусі. Якщо додати наші з батьком заощадження, то вистачить на покупку трикімнатної квартири для вас.
Наталка навіть скрикнула від радості, й кинулася обіймати батьків.
– Мамочко, татку! Дякую вам величезне! Тільки ви впевнені, що це правильне рішення, жити з бабусею? Це буде складно. Доведеться переїхати з міста в селище за дев’яносто кілометрів.
– Доню, ми все обдумали. За бабусею все одно вже потрібний нагляд. Нам дуже хочеться допомогти вам із житлом, а інакше зробити це не можливо.
Наталя була дуже вдячна батькам за такий вчинок. Вона чудово розуміла, що це рішення далося їм нелегко. Бабуся – людина похилого віку, зі складним характером.
Жити доведеться утрьох у будинку на дві кімнати, у селищі, де навіть туалет на вулиці. Для Наташі цей вчинок батьків був схожий на подвиг.
– Льошо, я навіть не знаю, як словами висловити – наскільки я їм вдячна, – сказала Наташа чоловікові, коли батьки поїхали. – Якби я була на їхньому місці, не факт, що змогла б зробити так само.
– Так… Несподіваний вчинок.
Менше ніж через пів року Наташа та Льоша відсвяткували новосілля у новій квартирі, хай на околиці міста, зате своєї власної. Ось тільки тоді Наталка навіть не підозрювала, якими труднощами обернеться ця велика радість.
Її батьки любили єдиного онука. Суботами Наташа з маленьким Антоном автобусом приїжджала до них у гості. Увечері виїжджала додому, бо ночувати у бабусиній хаті було просто ніде.
Коли синові виповнилося два роки, Наташа дізналася, що знову чекає на дитину. Льоша трохи здивувався від такої новини:
– Наташа, ну ти даєш! Антошка зовсім маленький, тільки в дитячий садок піде, я думав, ти на роботу вийдеш. А тут знову декрет.
– Я також цього не планувала. Ну, якщо так вийшло, то не бачу в цьому великої проблеми.
Льоша не дуже впевнено кивнув.
Друге цікаве положення проходило складніше за перше. Наташу мучив токсикоз. Приїжджати до батьків в селище було дуже складно. Але мама з татом так сумували за Антоном, що позбавити їх спілкування з онуком Наташа не могла.
Все змінилося, коли з’явилася Аліса. Наталя більше фізично не могла приїжджати в селище автобусом з двома маленькими дітьми. Тепер батьки змушені були їздити до дочки та онуків самостійно.
Наталя була рада, коли приїжджали батьки. Вони приїжджали раз на два тижні у вихідні, а потім їхали додому, щоб у понеділок бути на роботі. Мама працювала у школі вчителем географії, а тато вів уроки фізкультури.
У ці дні Наталя почувала себе хоч трохи вільніше. Мама допомагала з дітьми, няньчила Алісу. Тато гуляв з Антоном, займався з ним на спортивному майданчику.
У такі моменти молода мама могла спокійно сходити в перукарню, магазин, або зустрітися з єдиною подругою.
– Наташа, – одного разу почав розмову чоловік після чергового від’їзду батьків. – А доки твої батьки приїжджатимуть сюди? Ночувати тут, та проводити у нас вихідні?
Вона підвела на Льошу здивований погляд.
– У якому сенсі? Ти про що зараз?
– Я про те, що зрештою це наша квартира, і у нас своя родина. А я відпочити у своїй хаті спокійно не можу!
– Світлана Єгорівна та Олександр Геннадійович весь час тут. Може, тому вони й продали свою квартиру, щоб був привід до нас їздити?
– Як тобі не соромно? – Наташу просто розпирало від обурення. – Батьки пожертвували комфортним життям, щоб ми могли жити у власній квартирі. А ти… у мене навіть слів немає!
Наташа та Льоша сильно посварилися. Льоша пішов спати у вітальню, а Наталя до ранку плакала в подушку. Вона не розуміла, як чоловік міг навіть подумати погане про її батьків, не те що вголос сказати.
Чоловік і дружина не розмовляли тиждень, але на День народження сина, звичайно, помирилися – не засмучувати ж дитину. Увечері привітати онука приїхали бабуся з дідусем і, як завжди, залишилися ночувати.
Вранці Наташа прокинулася від гучних звуків із коридору. Накинула халат, вискочила і з першого погляду зрозуміла, що сталося. На батькові не було обличчя, а мамині очі були сповнені сліз.
– Що трапилося? – тихо спитала Наталка. – Де Льоша? А ви що, їдете?
– Так, дочко, – тремтячим голосом сказала мама. – Ми, мабуть, поїдемо додому. Ти вибач, не думали, що наша присутність тут заважає вашому особистому життю.
– Просто дуже хочеться бачити, як ростуть онуки… Ми ж розуміємо, що ти не можеш до нас у селище їздити. Та й тобі хотілося допомогти небагато.
– Господи, мам, тату, та що трапилося?!
– Льоша розповів, що ви на межі розлучення, і сталося це «з нашої провини», як він пояснив, – сухо й зло сказав батько. – Нам краще поїхати. Ти тепер краще сама приїжджай, коли зможеш.
– Мамо, тату, будь ласка, не ображайтеся, – тремтячим голосом сказала Наталка. – Він, мабуть, утомився на роботі, тому й наговорив зайвого.
– Так, звичайно, він просто втомився, – тихо промовила мама. – Поцілуй діток, а ми поїхали.
Батьки поїхали. Наташа була розчавлена. У глибині душі вона розуміла, що претензії чоловіка не безпідставні, але, з іншого боку, батьки не заслужили такого ставлення.
Тяжкі думки перервав Олексій, що повернувся.
– Тільки не починай, – сказав він з порога. – Не треба у всьому звинувачувати лише мене. Я просто запропонував їм приїжджати не так часто, чи зупинятися в готелі.
Наталка здивовано похитала головою. Але чоловік, ніби не помічаючи, продовжив:
– А що тут такого? Ну ніякого особистого життя нема! Двічі на місяць вони тут. У вихідний день хочеться розслабитися, полежати на дивані, подивитися телевізор. І взагалі, в такій божевільні і до розлучення недалеко.
Тут заплакала Аліса, що прокинулася.
– Ну ось можеш піти, взяти Алісу на руки, й розслаблятися на здоров’я. До речі, сьогодні ти гуляєш із дітьми, – з глузуванням сказала Наташа. – А я піду вмиватися та готувати сніданок.
Вона демонстративно пішла у ванну, попри незадоволене бурчання чоловіка.
Наступні пів року стали для Наталії справжнім пеклом. Вона розривалася між дітьми. Антон, почавши ходити до дитячого садка, часто хворів. У Аліси почали різатися зубки – окреме пекло!
Батьки справді серйозно образилися, та приїжджали раз на місяць, і навіть не заходили у квартиру. Брали онуків на прогулянку, а ввечері їхали останнім автобусом.
Наталя дуже переживала. Вона любила чоловіка, але й батьків також любила. Вона розривалася між ними, але не розуміла, як помирити близьких.
– Доню, ти не ображайся на нас, – якось сказала мама. – Батько розлютився сильно на твого чоловіка, тож до вас у квартиру тепер ні ногою.
– А приїжджати частіше ми не можемо, тяжко вранці їхати туди, а ввечері назад. Може, ти сама до нас приїдеш із дітьми хоч на пару днів? Ми дуже скучили.
– Мамо, та у вас умов немає. Туалет на вулиці, спальних місць на всіх не вистачить. Я б із задоволенням, але куди я з маленькими дітьми?
– Давай ти Алісу та Антона привезеш, і залишиш у нас, – благала мама. – А сама в місто повернешся, з чоловіком проведете час. Ми, слово честі, впораємося з дітками. Все буде добре, не хвилюйся.
Наталя так втомилася, адже чоловік постійно пропадав на роботі, й практично не допомагав з дітьми. Вона вирішила прийняти пропозицію батьків, і зателефонувала Льоші:
– Привіт …
– Швидше кажи, я зайнятий, – різко відповів чоловік.
– Я хочу з’їздити до батьків у вихідні, ти не проти? Зараз зберуся та поїду, а потім…
– Добре, їдь, – перебив Льоша, й одразу ж скинув дзвінок.
Наталя швидко зібрала дитячі пожитки, щоб встигнути відвезти їх в селище, та повернутися на останньому автобусі.
О десятій годині вечора втомлена, але щаслива, вона підіймалася сходами до квартири. Зайшовши додому, на порозі побачила жіночі босоніжки та сумочку.
На гостей вони наче не чекали. З вітальні було чутно голоси. Ну, а далі все, як у класичних жіночих мелодрамах, тільки не чоловік повернувся з відрядження, а дружина від батьків.
– Це не те, що ти подумала, – забелькотів Льоша, схоплюючись із ліжка, і прикриваючись простирадлом.
– А тут можна щось інше подумати? – крижаним тоном поцікавилася Наталка. – Швидко зібралися, і пішли геть звідси.
– Наталко, та вгамуйся ти, – продовжив мямлити Олексій. – Це просто випадкове непорозуміння.
Напівгола особа жіночої статі на той час уже покинула квартиру.
– Який же ти жалюгідний, – ледве стримуючи сльози, сказала Наталка. – І чому я раніше цього не зрозуміла. Ось навіщо тобі треба було, щоб батьки більше не приїжджали.
– Тебе дуже влаштовувало, коли я сама їздила в селище. Ти в цей час тягав, не зрозумій кого, у нашу постіль.
– Ні, що ти, – спробував виправдатись чоловік. – Це було кілька разів!
Наталя нервово засміялася.
– Дякую тобі, коханий, за чесність! Кілька разів? Усього? Ну, це, звичайно, все змінює… Господи, за кого я вийшла заміж, повірити не можу! Я зараз піду, а коли повернуся – нехай тебе тут уже не буде.
Твердою ходою Наташа вийшла із квартири. Надворі довго не могла заспокоїтися, зупинити сльози. Вона не розуміла, як могла жити з цим чоловіком так довго і не розуміти, яким він є насправді.
Через два місяці Наташа та Олексій розлучилися. На той час вона твердо переконалася, що це було єдине правильне рішення.
Під час шлюборозлучного процесу колишній чоловік показав себе у всій красі. Він навіть спробував заявити права на квартиру, але Наташа спромоглася довести, що нерухомість була придбана її батьками.
Після того, як емоції та образи вщухли, Наташа зрозуміла, що вдячна нагоді, яка позбавила її від цієї людини. Тепер вона мала шанс почати життя заново!
Вона щиро сподівалася, що обов’язково зустріне гідного чоловіка, який покохає її та дітей усією душею.
Вона в цьому житті не самотня, є дочка, син, батьки, що люблять – а значить, життя тільки починається! Що скажете з цього приводу?
