Як я познайомилася зі своїм принцом. Я завжди була дівчиною, яка швидко закохувалася. І ось одного разу підходила до зупинки, побачила хлопця, ну і закохалася одразу ж.
Яке ж було моє здивування, коли він сів в ту ж маршрутку. Всю дорогу до інституту я дивилася на нього, не повівши очей, а він не звертав уваги.
Вийшли ми на одній зупинці, і він зайшов в мій інститут. Доля, подумала я, але інститут то великий, і познайомитися з ним просто не було можливості.
В душі моїй оселився смуток, що чоловік моєї мрії ходить по моєму ВУЗу, не звертаючи уваги і не знаючи мене.
На наступний день в той же час, біля своєї маршрутки я побачила його, все так же не звертав на мене уваги. І так тривало кілька днів.
Потім я просто втомилася чекати, нервувати, і мучитися не зрозуміло через що і вирішила діяти. Навела довідки, дізналася як звуть, де живе, чи є дівчина (це питання мене цікавило більше, ніж інші). І ще через кілька днів в маршрутці просто заговорила, вже не пам’ятаю про що, може навіть про погоду. І почали просто спілкуватися.
На той момент у нього була дівчина, я не відбивала, просто дружила. Потім вони розлучилися, і він звернув на мене увагу.
З тих пір пройшло 5 років, ми одружені, і у нас підростає синочок. Ніколи б не пробачила собі, якби просто пройшла повз.
Від долі не втечеш, і кожна людина будує зі свого життя те, що хоче сам.
