Після весілля Аліна та Павло недовго залишалися у квартирі, яку бабуся заповідала дівчині. Начебто все чудово, але молодим не хотілося жити у двокімнатній хрущовці, хай і з непоганим ремонтом.
— Спільне життя краще розпочинати у новому будинку, — сказав Павло. – Старі стіни несуть ауру інших людей, їхні думки, вчинки.
Аліна була цілком згодна. Її дратувало, що поряд багато людей похилого віку. Пенсіонерки, що сидять на лавці біля під’їзду, знали всі новини, нерідко безпосередньо ставили питання про особисте життя.
А в сучасних комплексах майже ніхто не знає один одного, іноді навіть найближчих сусідів. Ось така ілюзія свободи.
— А як платитимемо за іпотеку, адже зарплати у нас так собі, — повернула розмову в практичну сторону Аліна.
— Можемо продати стару квартиру, тоді кредит буде зовсім невеликий, — запропонував чоловік.
— Краще здавати хрущовку. Отриманих грошей вистачить на щомісячні платежі, — завбачлива дівчина пам’ятала наказ матері, яка їй давала пораду:
“Ця квартира лише у твоїй власності. У житті всяке може трапитися, як би майно ділити не довелося. Спільне житло ділити доведеться на двох.”
Дівчина про себе посміхалася – який поділ майна, у них із Павлом велике кохання. Однак зовсім від думки мами не стала відмахуватися.
Молодята придбали студію у сучасному житловому комплексі поверсі.
— Ти подивися, які види, — тішився як дитина Павло, коли виходив на лоджію. Такий простір створював чудову атмосферу – попереду лише щасливі події. Але все у молодій родині пішло не так, як мріялося.
— Ти коли шукатимеш роботу? – Щодня питала чоловіка Аліна.
Павла більше як місяць тому звільнили. І хоча він звинувачував начальство у несправедливості, дівчина розуміла, що його попросили зі служби за діло. Кому сподобається, коли співробітник постійно спізнюється, відпрошується без особливих причин.
— Кохана, сьогодні побував у двох організаціях. Але платять там мало.
— Може, поки влаштуєшся хоч за невеликі гроші? Сам бачиш, ми стали жити значно скромніше, на мою зарплату не розгуляєшся. Хотіла гардероб оновити, нові туфлі купити. А нема на що.
— Будемо поки що жити за коштами, старе вбрання в тебе цілком пристойне. Обіди бери з дому, а не в кафешку ходи. Подивися, яку чудову вечерю я приготував. Цілу сковороду котлет насмажив, на тебе чекав, щоб разом за стіл сісти.
Дівчина трохи заспокоїлася. І справді, у всіх трапляються складні періоди в житті, а свого Павлушу вона любить, вірить, що все налагодиться.
– Дякую, який ти добрий кулінар! — щиро похвалила вона Павла.
– Знаєш, що я подумала – а чи не влаштуватися тобі поки що кур’єром по доставці готової їжі. Нещодавно чоловік моєї колеги пішов у фірму з доставки піци. Непогані гроші на щоденні витрати одержує.
— Та ти що, — обурився Павло. – У мене вища освіта, а я, як хлопчик стану по місту з величезним рюкзаком мотатися?
— У моєї знайомої чоловік значно старший за тебе. Але сім’ї потрібні гроші, і він не вередує.
— Якщо когось із знайомих зустрічу? Соромно буде…
— Місто велике, домовся про доставку в іншому районі.
— Ні, я краще друзів обдзвоню, може, хтось і допоможе з роботою.
Минали тижні, але Павло, як і раніше, зустрічав дружину вечорами, виправдовувався:” Я продовжую шукати роботу”. Розповідав про прочитані книги, про телевізійні передачі, які дивився протягом дня.
І що найтривожніше, чоловік нерідко був нетверезий. Хоча міцного в їхньому будинку не було.
– Ти не брав у мене гроші з гаманця? – Запитувати чоловіка Аліні було дуже неприємно, але подітися нікуди. Вона не вперше зауважувала, що зникають по кілька стогривневих купюр.
– Як тобі не соромно! – Павло думав, що в нього виходить правдоподібно. – Невже я здатний у тебе красти! Я ж чоловік, здобувач. Просто зараз складний період.
Після того, як Павло почав прикладатися до міцного, Аліна одразу скасувала сімейне правило складати гроші на загальні витрати до скриньки. Продукти купувала сама, хоча носити важкі сумки не дуже хотілося.
Іноді у вихідні разом у магазин вибиралися, покупки ніс Павло. І обурювався, що вона його принижує, використовує як носія, а розплачується сама.
Як би не було Аліні соромно, вона розповіла про проблеми мамі, подякувала за пораду не продавати бабусину квартиру.
— Щось подібне й у нас із батьком відбувалося, — зізналася Ольга Іванівна. – Ти ще мала була, не пам’ятаєш. Тато довго не працював, випивати почав, товаришів по чарці в будинок водив, навіть руку на мене підіймав. Я пригрозила, що розлучуся. І знаєш, подіяло. Влаштувався на завод, ми навіть тоді ремонт у квартирі зробили.
Мама погладила дорослу дочку по голові:
— Павло – хлопець непоганий, але розпещений. Подумай сама, як його підбадьорити, адже розлучення це крайній варіант, — потім змінила тему розмови:
– Дивлюся, ти давно не купувала обновки. Хочеш грошей дам? Не соромся, не останні. Як розбагатієш, повернеш борг.
Аліна не стала відмовлятися. Відразу уявила, як вона піде до улюбленого торгового центру, купить речі про які давно мріяла.
— Я роботу вирішила поміняти, — за місяць повідомила чоловіка Аліна.
— Чого це? Тебе все влаштовувало? – ліниво відреагував Павло, що так і продовжував лежати на дивані.
– На новому місці платять більше. Хоча обов’язків значно побільшає, — з колишньої роботи Аліна йшла неохоче. Колектив дружний, начальство адекватне, її цінували. Тільки перспектив збільшення окладу не було видно.
— Я спочатку хотіла підробіток знайти, у салоні краси прибиральниця потрібна. Але за часом не встигаю, — Аліна вирішила почати пояснювати чоловіку непросту фінансову ситуацію в сім’ї. Сподівалася, совість прокинеться. Даремно сподівалася.
— Ти чому гроші перестала у загальну скарбничку додавати? – невдоволено буркнув чоловік, який на подив Аліни був тверезий.
Все зрозуміло, грошей на випивку не знайшлося, друзям увесь час пригощати його набридло.
До того ж Аліна почала ховати гаманець із грошима, хоча помічала – її сумочку чоловік оглядає. Почала серйозно турбуватися:
“Не надумав би він речі з дому продавати.”
— Тобі не здається, що буде легше, якщо ти на роботу влаштуєшся?
— Я думаю про інше вирішення питання. Пам’ятаєш, я пропонував тобі продати квартиру бабусі. Майже повністю з кредитом розрахуємось.
— Ти що забув, що щомісячні виплати за іпотеку ми закриваємо лише тому, що квартиранти вчасно платять за оренду? І здаємо ми нашу хрущовку за пристойні гроші.
Павло невдоволено поплентався на кухню розігрівати вечерю. А дівчина сумно подумала – чоловік звик до такого способу життя, нічого не хоче міняти.
— Ти ось злилася, що грошей нам не вистачає. Дивись, я приніс перший заробіток, — задоволений Павло поклав на стіл чималу пачку грошей.
– Чудово, як я за нас рада, який ти молодець! Дивлюся, випив із цього приводу?
— Вмієш ти радісний день зіпсувати причіпками. Я що, не маю права відсвяткувати, пригостити друзів?
— А чому так багато отримав, тим більше першого ж дня? – Обставини останнього часу навчили Аліну бути недовірливою.
— Ти ж знаєш, я фахівець класний, мене одразу оцінили. Тож попросив начальство видати аванс, пояснив, що треба внесок за іпотеку віддавати. Мені пішли назустріч.
Тепер Павло разом із дружиною вранці йшов на роботу. Завжди поголений, акуратно одягнений, впевнений. Увечері зазвичай повертався трохи пізніше, майже завжди з сильним запахом міцних напоїв.
Але дівчина вирішила поки що не влаштовувати сварки із цього приводу. Відразу зателефонувала мамі:
— Павло роботу знайшов, каже, що платитимуть добре.
— Дякувати Богу, я так переживала, — зізналася Ольга Іванівна. – Непрацюючий мужик – це неправильно, не можна його утримувати.
Уважна й підозріла, Аліна іноді помічала, що вдома вдень хтось побував. Ключ є тільки в неї, чоловіка та мами.
— Ти вдень заходив додому, щось забув? – Запитала вона чоловіка.
— Ні, з роботи не відлучався, — Павло дивився невинними очима. Лише потім Аліна зрозуміла хитрий маневр чоловіка.
Нібито йшов на роботу, але із зупинки маршрутки повертався назад. Тільки перед її приходом увечері знову йшов із квартири. Справжній конспіратор.
Дзвінок від квартирантів став для Аліни справжнім шоком, але й розплющив очі на все, що відбувається:
— Ми котрий день намагаємося з вами зв’язатися, — розпочала розмову квартирантка. – Але чи то нікого вдома, чи трубку бере Павло. Тільки побалакати хотіла саме з вами. Наскільки вищою стане оренда, чи потягнемо ми – не знаю?
Схвильована жінка розповіла про нещодавній візит Павла, який зажадав сплатити за пів року проживання, інакше доведеться з’їхати. І попередив, що квартплату збільшать. Потрібної суми одразу не знайшлося, віддали Павлову скільки є, пообіцяли решту доплатити днями.
Все попливло перед очима Аліни вона важко змогла лише сказати співрозмовниці, що підвищувати квартплату не збирається.
– Ти навіщо мене обдурив? Навіщо ганьбиш перед чужими людьми? – Вперше за все спільне життя дівчина кричала на чоловіка.
Той лише на секунду розгубився, потім відразу пішов в атаку, причому теж на підвищених тонах:
— Це наші спільні прибутки! Звітувати не повинен!
— Адже ти не влаштувався на роботу? Обманюєш мене?
— Завжди знав, що ти любиш командувати та вчити мене жити.
Аліна знала, що в емоціях не можна ухвалювати рішення. Лише Павло не залишив їй вибору. Тому вона вимагала, щоб він пішов.
— Квартира спільна, ти не маєш права мене виганяти, — чоловік не збирався виправдовуватись.
— Ділитимемо квартиру за законом, але зараз я не хочу тебе бачити.
Павло демонстративно відвернувся, потім дістав велику сумку, поспіхом покидав речі. І пішов, голосно грюкнувши дверима.
Аліна дивилася на спорожнілу, колись таку улюблену квартиру. Краще б у хрущовці залишилися, той час згадувався як щасливий.
А зараз… Знала одне – жити, як колись не хоче і не буде.
