– Чому ти не хочеш, щоб мама посиділа з Пашею пару годин? За що можна переживати? Вона доросла людина, – бурчав Микола, спідлоба поглядаючи на дружину.
-Тому, що мені простіше попросити свою, у ній я на всі сто відсотків впевнена! – заперечила Маргарита.
– Чим же тобі моя не догодила? Знаєш, мені трохи прикро слухати це з твоїх вуст, – сердито пробурчав чоловік.
У відповідь дружина закотила очі, але більше сперечатися не стала, показавши, що її рішення обговоренню не підлягає.
Маргарита переживала за п’ятирічного сина не на порожньому місці. Їй було через що не довіряти Марині Олегівні.
Свекруха досить чітко дала їй зрозуміти, що невістка все робить неправильно, починаючи з готування, закінчуючи вихованням та годуванням дитини.
– Може, ти поясниш мені? – Микола ніяк не вгамовувався, і продовжував наполягати на тому, щоб дружина пояснила свої слова.
– Ну слухай, якщо хотів! Я ось вважаю її думку хибною, з приводу того, що раз у нашої дитини алергія на білок, треба загодувати його ним, щоб вона пройшла.
– Якщо вона так думає, то обов’язково нагодує ним Пашу за нашої відсутності. Як думаєш, побачимо ми потім дитину живою і здоровою, чи ні? – похмуро промовила Маргарита.
– Вона б не стала цього робити. Мало що мама казала, – посміхнувся Микола.
Він був упевнений, що жінка була у здоровому глузді, і ніколи б не завдала шкоди онукові.
Маргарита ж не поділяла його впевненості. Вона вважала, що Марина Олегівна може викинути будь-що, і довіряти дитину їй не варто.
– Ну звісно, тебе ж навіть не бентежив той факт, що вона радила мені варити борщ на салі, – скривилася жінка, – а в мене, бачите, помиї на олії.
– Ну знайшла, до чого причепитися, – награно засміявся Микола. – Нехай мама посидить із сином, поки ми будемо на корпоративі.
– Краще я туди не піду, ніж залишу Пашу наодинці з твоєю матір’ю, – впевнено заявила Маргарита.
Кілька днів після цієї розмови Микола тримав в облозі дружину, і наполягав на тому, щоб вона довірила сина Марині Олегівні.
Він навіть узяв із матері обіцянку не давати нічого забороненого Паші, та записав її запевнення на телефон.
– Вона пообіцяла, – Микола увімкнув аудіозапис. – Ти не будеш забороняти онуку спілкуватися з бабусею!
– Я не забороняю їм бачитися, але в моїй присутності, – нагадала чоловікові Маргарита.
– Саме так, що у твоїй! – Чоловік клацнув у повітрі пальцями. – Побачення, як за ґратами. Один раз хоча б довірся їй…
Жінка важко зітхнула і погодилася, щоб Марина Олегівна посиділа з Пашею, доки вони будуть на корпоративі.
З тяжким серцем Маргарита покинула квартиру. Вона була впевнена, що свекруха обов’язково щось викине, тому попросила її одразу їм дзвонити.
Перші кілька годин Маргарита не знаходила собі місця, та постійно поглядала на телефон. Через дві години вона таки не витримала, і сама набрала номер Марини Олегівни.
– У вас все гаразд? – схвильовано спитала жінка.
– А що може бути? Ми з Пашею фрукти їмо, – діловито повідомила свекруха.
– Багато, будь ласка, не давайте тільки, – ласкаво попросила Маргарита, а потім виявила бажання поговорити із сином.
Почувши дзвінкий голосок Павла, стривожена мати нарешті змогла заспокоїтися.
Корпоратив тривав до одинадцятої години вечора, і коли подружжя повернулося додому, син уже спав.
Марина Олегівна сиділа на кухні, та з задоволеним виглядом пила чай із печивом. Побачивши Миколу і Маргариту, вона схопилася з місця, і зазбиралася додому.
– Синку, відвезеш мене? Ти ж не пив? – з тривогою спитала жінка.
– Було трішки. Я викличу тобі таксі, й сам оплачу, – запевнив її Микола.
За десять хвилин Марина Олегівна поїхала додому, і Маргарита почала оглядати квартиру.
Нічого дивного та підозрілого вона не виявила. Павло спокійно спав у своєму ліжку.
– Повірити не можу, що твоя мати може бути адекватною, – розгублено промовила жінка. – Виявляється, їй і справді можна довірити нашу дитину. Вона навіть кухонні рушники цього разу не перевісила, як це робила раніше…
– Ну от, а ти боялася, – діловито промовив Микола. – Казав же тобі, що моя мати адекватна.
Наступного дня, коли син прокинувся, Маргарита почала розпитувати його про те, як він провів час із бабусею.
– Все було добре, – байдуже відповів Паша. – Ми грали, дивилися мультики, їли фрукти. О, бабуся такі смачні яблука принесла, – додав він, і поспішив до холодильника.
Хлопчик різко відкрив його і, діставши немитий фрукт, відкусив великий шматок. Молода мати ошелешено спостерігала за дитиною, а потім вирвала з рук Паші яблуко.
– Воно ж не мите! – обурилася Маргарита. – Скільки разів я тобі казала, щоб ти мив фрукти та овочі!
– А бабуся дозволила, – пробурчав з досадою хлопчик. – Вона сказала, що це, навпаки, корисно.
Жінка запитливо зиркнула на сина, а потім голосно покликала чоловіка на кухню.
– Колю, будь ласка, підійди!
Микола на прохання дружини прийшов з великим небажанням, оскільки вона відірвала його від перегляду серіалу.
– Кажеш, Марині Олегівні можна довіряти?Ну так, ну так, – саркастично промовила Маргарита.
– Що не так знову? – невдоволено пробурчав Микола. – Начебто всі живі й здорові.
– Твоя мама дозволила нашому синові не мити фрукти. Вчора він їв їх немитими! – рішуче промовила жінка. – Як знала, що їй взагалі не можна довіряти!
– Звідки ти знаєш? – усміхнувся чоловік, який вирішив, що Маргарита зробила поспішні висновки.
– Наш син сказав, точніше, відкусив при мені немите яблуко. Отак я й дізналася, – схрестила руки на грудях жінка.
– Я думаю, що Пашка просто прибріхує, – відповів Микола, вставши на бік Марини Олегівни.
– Дзвони свекрусі! – Скомандувала Маргарита. – Запитай у неї, навіщо вона давала нашому синові немиті фрукти!
– І подзвоню, – чоловік потягнувся до телефону, та набрав номер Марини Олегівни.
Жінка відповіла синові практично одразу. На запитання Миколи щодо фруктів, вона байдуже відповіла:
– Навіщо їх мити? Дитина повинна зміцнювати імунітет, а то ростите з нього дівчинку якусь.
– Мамо, ти з глузду з’їхала, чи що? Там же казна-що може бути, – обурився у відповідь чоловік. – Тобі точно довіряти Пашку не можна! – розлючено додав він, і кинув слухавку.
– Ну, і як тобі після почутого? – уїдливо запитала Маргарита.
– Ти маєш рацію, – пробурчав Микола. – Мама все робить по своєму, але не пам’ятаю, щоб вона нас із братом так вчила робити…
– На онуку, мабуть, надумала відігратися, – невдоволено процідила жінка. – Ось тому я не хочу більше залишати з нею Пашу.
– Ти маєш рацію, не варто, – приречено зітхнув чоловік.
Більше, попри всі переконання матері, онука з нею наодинці не залишали, від гріха подалі! Як можна довіряти такій бабусі? Здається, там діагноз!
