Катя та Сергій жили в будинку, який Каті залишила бабуся. Будинок був великий – два поверхи, веранда, ділянка з яблунями. Сергій переїхав до неї вісім років тому після весілля.
Своєї квартири в нього не було, але Катя ніколи його цим не дорікала. Вона працювала у школі, він – в автосервісі. Дітей вони не мали, але не вважали це проблемою.
У Сергія була сестра Лариса, молодша за нього на чотири роки. Їй було тридцять шість. Вона нещодавно розлучилася з чоловіком і залишилася із сином Кирилом, якому йшов десятий рік. Після розлучення Лариса винайняла квартиру на околиці міста і жила там із сином.
Одного вечора Сергій повернувся додому задумливий. Катя готувала вечерю.
– Катюш, я хотів з тобою поговорити, – почав він.
– Слухаю.
– Ларисі важко. Квартиру винаймає, грошей не вистачає. Кирило росте, йому потрібний свій кут. Я запропонував їй пожити у нас, доки вона не встане на ноги.
Катя відклала ножа.
– Пожити? Скільки?
– Ну, місяць, може, два-три. Може, поки не знайде щось дешевше.
– Сергію, у нас не готель! У неї дитина. Це не місяць.
– Катю, вона моя сестра! У нас із нею батьків немає. Ми єдині родичі один в одного. Ти розумієш, що це означає?
Катя розуміла. Батьків Сергія та Лариси не стало кілька років тому. З того часу сестра дзвонила братові часто, скаржилася на життя, просила допомогти. Сергій завжди допомагав.
– Добре, – сказала Катя. – Нехай приїжджає. Але тимчасово.
– Дякую. Я знав, що ти зрозумієш.
Лариса приїхала за тиждень. Із двома валізами, сумками, коробками. Кирило йшов поруч і мовчав. Катя зустріла їх на порозі.
– Проходьте, – сказала вона. – Кімната на другому поверсі, поряд із ванною.
Лариса озирнулася. Подивилася на сходи, коридор, на кухню.
– Дякую, Катюша. Ось і я подумала, навіщо я зніматиму квартиру, якщо у вас такий великий будинок? – сказала вона. – Тут і нам, і вам вистачить місця. Ми ж не чужі один одному.
Катя не знайшлася, що відповісти. Сергій промовчав.
Перші дні все йшло спокійно. Лариса допомагала по дому, Кирило грав у дворі. Катя думала, що може все обійдеться.
Але минув тиждень, і Лариса припинила прибирати за собою. Посуд залишався в раковині, речі лежали на дивані у вітальні. Кирило бігав по хаті, і Катя не наважувалася зробити зауваження.
Потім Лариса зайняла кімнату, яку Катя хотіла взяти під кабінет. Там стояли її книжки, документи, старий письмовий стіл.
– Мені потрібна кімната для Кирила, – сказала Лариса. – Він не може спати в одній зі мною. Йому потрібний свій кут.
Катя подивилася на Сергія. Він знизав плечима.
– Катюш, ну правда. Хлопчику потрібна кімната.
Катя винесла книжки у коробках на веранду. Письмовий стіл залишила. Лариса за день переставила його до вікна.
– Так світліше, – пояснила вона.
Минув місяць. Лариса не шукала квартири. Вона влаштувалася на роботу в магазин поряд із будинком, Кирило пішов до місцевої школи. За комунальні Лариса не платила.
– У мене поки що нічим, – говорила вона. – Отримаю зарплату, тоді.
Зарплату вона отримала та купила Кирилу зимову куртку. Катя нічого не сказала.
Потім Лариса почала запрошувати гостей. Спершу подругу з роботи, потім сусідку, потім ще когось. Вони сиділи на кухні до ночі, розмовляли, сміялися. Катя йшла до спальні і зачиняла двері.
– Сергію, – сказала вона одного разу. – Мені це не подобається. Вона поводиться, як господиня!
– Катю, вона ж просто спілкується. Їй самотньо.
– А мені? Мені теж самотньо у власному будинку.
– Ти перебільшуєш!
Лариса почала робити зауваження. То штори не того кольору, то квіти на підвіконні заважають, то Катя надто голосно вмикає пральну машину вранці.
– Я ж не в претензію, – казала вона. – Просто раджу.
Катя терпіла. Вона не хотіла сваритися із чоловіком. Але одного вечора вона повернулася з роботи і побачила, що Лариса переставила меблі у вітальні. Диван стояв біля стіни, шафа біля вікна.
– Ларисо, – сказала Катя. – Хто тобі дозволив?
– А що таке? Так зручніше. Ти подивися, скільки місця стало.
– Це мій будинок!
– Ну то й що? Ми ж родина.
Катя пішла до Сергія.
– Або вона з’їжджає, або я не знаю, що зроблю.
– Катю, ну скільки можна? Вона ж моя сестра. У неї дитина!
– У неї є робота! Вона може винайняти квартиру.
– Ти не розумієш. У нас із Ларисою нікого немає, окрім один одного. Ти хочеш, щоб я її вигнав надвір?
– Я хочу, щоб ти мене почув!
Сергій пішов у гараж. Катя залишилася сама.
Наступного дня Лариса знову привела гостей. Катя увійшла на кухню і сказала:
– Ларисо, я прошу тебе більше не приводити сюди сторонніх людей без попередження.
Лариса відставила чашку.
– А чого ти така ділова? – спитала вона. – Самій будинок від бабусі дістався. Тобі просто пощастило! А Сергій – мій брат. Ми з ним одна кр.ов.
– Це мій будинок! І я маю право вирішувати, хто тут житиме.
– Ну і вирішуй. Тільки брата спитай, що він думає.
Увечері Сергій увійшов до спальні.
– Ти навіщо з Ларисою сваришся?
– Я не сварюся. Я кажу, що настав час їй з’їжджати.
– Вона сказала, що ти її виганяєш.
– Я не виганяю. Я прошу шанувати мої межі.
– Катю, ти егоїстка! Вона ж тобі нічого поганого не зробила.
– Вона зайняла мою хату, не платить, не допомагає, переставила меблі, приводить гостей! Цього мало?
– Ти сама погодилася. Ніхто тебе не примушував.
Катя не відповіла. Вона зрозуміла, що розмова йде по колу.
Через два дні Лариса знову почала розмову з братом на кухні. Катя чула з коридору.
– Сергію, у нас же нікого немає. Батьків нема. Ми з тобою лише один у одного. Ви не можете виставити мене! Це буде зрада!
– Я не виставляю.
– А вона? Вона хоче, щоб я пішла. Ти розумієш, що вона робить? Вона розриває нашу родину.
– Ларисо, почекай.
– Ні, ти послухай! Я сестра твоя. Єдина! А вона… вона тобі ніхто насправді. Ви ж не кревні.
Катя увійшла на кухню.
– Ларисо, я все чула.
Лариса обернулася.
– Ну й добре. Скажу при тобі. Ти хочеш виставити мене з дитиною надвір. Ти жорстока!
– Я не жорстока! Я втомилася!
– Втомилася вона. А я не втомилася? Я одна із сином! Мені ніхто не допомагає.
– Тобі допомагає Сергій. Ти живеш у моєму будинку безплатно.
– Ну ось, знову ти про гроші!
Сергій підвівся.
– Досить! Обидві замовкніть!
– Ні! – сказала Катя. – Нехай вона відповість. Вона шукає квартиру чи ні?
Лариса мовчала.
– Шукає, чи ні?
– Я не повинна звітувати перед тобою, – сказала Лариса.
– Повинна! Ти живеш тут три місяці.
– Сергію, ти чуєш? – Лариса глянула на брата. – Вона мене вважає квартиранткою.
– Катю, – сказав Сергій. – Може, годі?
– Досить! Я ставлю питання прямо. Або Лариса з’їжджає до кінця місяця, або я подаю на розлучення!
Сергій глянув на неї.
– Ти серйозно?
– Серйозно.
– Це шантаж!
– Називай, як хочеш.
Лариса встала і вийшла із кухні. За хвилину грюкнули двері на другому поверсі.
– Ти задоволена? – спитав Сергій.
– Я не задоволена. Я втомилася!
– Вона моя сестра!
– Я знаю. Але ж я твоя дружина!
Сергій вийшов із кухні. Катя залишилася сама. Вона сіла на стілець і подивилась у вікно. Надворі йшов дощ.
За тиждень Лариса зібрала речі. Вона виїжджала до подруги, яка погодилася пустити її на якийсь час. Кирило ніс свій рюкзак. Лариса зупинилася біля дверей.
– Ну що, досягла свого? – сказала вона Каті. – Сподіваюся, тобі буде спокійно.
– Ларисо, я не хотіла сварки.
– Ага. Звісно. Ти просто хотіла, щоб я пішла!
– Я просто хотіла, щоб ти поважала нані межі!
Вона вийшла і зачинила двері. Сергій стояв у коридорі і мовчав.
– Ти мене ненавидиш? – Запитала Катя.
– Ні. Але я не розумію, як ти могла так вчинити.
– Я не вчинила погано. Я захистила себе.
– Вона ж моя сестра, – повторив Сергій. – У нас більше нікого немає.
– У тебе є я!
Сергій не відповів.
Минув місяць. Лариса винаймала кімнату на околиці. Вона дзвонила Сергію майже щодня. Просила грошей. Він давав. Катя знала про це, але мовчала.
Якось увечері Сергій прийшов додому і сказав:
– Лариса просить допомогти з оплатою за квартиру. Я переказав їй частину.
– Ти навіть не спитав мене?
– Це ж мої гроші.
– У нас спільний бюджет.
– Раніше був спільний. Тепер я не впевнений.
Вони більше не сварилися. Але й не розмовляли по-справжньому. Сергій приходив із роботи, вечеряв і йшов у гараж. Катя залишалася в хаті одна.
Якось вона побачила у вікно, як Лариса стоїть біля хвіртки. Вона прийшла без попередження із сумкою. Сергій вийшов до неї. Вони розмовляли про щось довго. Потім Лариса пішла, а Сергій повернувся до хати.
– Що вона хотіла?
– Нічого. Просто зайшла.
– Сергію, не бреши!
– Вона просила дозволити Кирилу пожити у нас, доки вона поїде на вахту.
– Ні!
Він пішов. Катя залишилася на кухні. Вона розуміла, що Лариса не зникне з їхнього життя. І що Сергій ніколи не простить їй те, що вона зробила.
Може, він і залишився з нею, але між ними щось зламалося. Будинок стояв. Стіни були на місці. А всередині було порожньо…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
