– Навіщо я винайматиму квартиру, якщо у вас будинок великий? – Заявила сестра чоловіка

Катя та Сергій жили в будинку, який Каті залишила бабуся. Будинок був великий – два поверхи, веранда, ділянка з яблунями. Сергій переїхав до неї вісім років тому після весілля.

Своєї квартири в нього не було, але Катя ніколи його цим не дорікала. Вона працювала у школі, він – в автосервісі. Дітей вони не мали, але не вважали це проблемою.

У Сергія була сестра Лариса, молодша за нього на чотири роки. Їй було тридцять шість. Вона нещодавно розлучилася з чоловіком і залишилася із сином Кирилом, якому йшов десятий рік. Після розлучення Лариса винайняла квартиру на околиці міста і жила там із сином.

Одного вечора Сергій повернувся додому задумливий. Катя готувала вечерю.

– Катюш, я хотів з тобою поговорити, – почав він.

– Слухаю.

– Ларисі важко. Квартиру винаймає, грошей не вистачає. Кирило росте, йому потрібний свій кут. Я запропонував їй пожити у нас, доки вона не встане на ноги.

Катя відклала ножа.

– Пожити? Скільки?

– Ну, місяць, може, два-три. Може, поки не знайде щось дешевше.

– Сергію, у нас не готель! У неї дитина. Це не місяць.

– Катю, вона моя сестра! У нас із нею батьків немає. Ми єдині родичі один в одного. Ти розумієш, що це означає?

Катя розуміла. Батьків Сергія та Лариси не стало кілька років тому. З того часу сестра дзвонила братові часто, скаржилася на життя, просила допомогти. Сергій завжди допомагав.

– Добре, – сказала Катя. – Нехай приїжджає. Але тимчасово.

– Дякую. Я знав, що ти зрозумієш.

Лариса приїхала за тиждень. Із двома валізами, сумками, коробками. Кирило йшов поруч і мовчав. Катя зустріла їх на порозі.

– Проходьте, – сказала вона. – Кімната на другому поверсі, поряд із ванною.

Лариса озирнулася. Подивилася на сходи, коридор, на кухню.

– Дякую, Катюша. Ось і я подумала, навіщо я зніматиму квартиру, якщо у вас такий великий будинок? – сказала вона. – Тут і нам, і вам вистачить місця. Ми ж не чужі один одному.

Катя не знайшлася, що відповісти. Сергій промовчав.

Перші дні все йшло спокійно. Лариса допомагала по дому, Кирило грав у дворі. Катя думала, що може все обійдеться.

Але минув тиждень, і Лариса припинила прибирати за собою. Посуд залишався в раковині, речі лежали на дивані у вітальні. Кирило бігав по хаті, і Катя не наважувалася зробити зауваження.

Потім Лариса зайняла кімнату, яку Катя хотіла взяти під кабінет. Там стояли її книжки, документи, старий письмовий стіл.

– Мені потрібна кімната для Кирила, – сказала Лариса. – Він не може спати в одній зі мною. Йому потрібний свій кут.

Катя подивилася на Сергія. Він знизав плечима.

– Катюш, ну правда. Хлопчику потрібна кімната.

Катя винесла книжки у коробках на веранду. Письмовий стіл залишила. Лариса за день переставила його до вікна.

– Так світліше, – пояснила вона.

Минув місяць. Лариса не шукала квартири. Вона влаштувалася на роботу в магазин поряд із будинком, Кирило пішов до місцевої школи. За комунальні Лариса не платила.

– У мене поки що нічим, – говорила вона. – Отримаю зарплату, тоді.

Зарплату вона отримала та купила Кирилу зимову куртку. Катя нічого не сказала.

Потім Лариса почала запрошувати гостей. Спершу подругу з роботи, потім сусідку, потім ще когось. Вони сиділи на кухні до ночі, розмовляли, сміялися. Катя йшла до спальні і зачиняла двері.

– Сергію, – сказала вона одного разу. – Мені це не подобається. Вона поводиться, як господиня!

– Катю, вона ж просто спілкується. Їй самотньо.

– А мені? Мені теж самотньо у власному будинку.

– Ти перебільшуєш!

Лариса почала робити зауваження. То штори не того кольору, то квіти на підвіконні заважають, то Катя надто голосно вмикає пральну машину вранці.

– Я ж не в претензію, – казала вона. – Просто раджу.

Катя терпіла. Вона не хотіла сваритися із чоловіком. Але одного вечора вона повернулася з роботи і побачила, що Лариса переставила меблі у вітальні. Диван стояв біля стіни, шафа біля вікна.

– Ларисо, – сказала Катя. – Хто тобі дозволив?

– А що таке? Так зручніше. Ти подивися, скільки місця стало.

– Це мій будинок!

– Ну то й що? Ми ж родина.

Катя пішла до Сергія.

– Або вона з’їжджає, або я не знаю, що зроблю.

– Катю, ну скільки можна? Вона ж моя сестра. У неї дитина!

– У неї є робота! Вона може винайняти квартиру.

– Ти не розумієш. У нас із Ларисою нікого немає, окрім один одного. Ти хочеш, щоб я її вигнав надвір?

– Я хочу, щоб ти мене почув!

Сергій пішов у гараж. Катя залишилася сама.

Наступного дня Лариса знову привела гостей. Катя увійшла на кухню і сказала:

– Ларисо, я прошу тебе більше не приводити сюди сторонніх людей без попередження.

Лариса відставила чашку.

– А чого ти така ділова? – спитала вона. – Самій будинок від бабусі дістався. Тобі просто пощастило! А Сергій – мій брат. Ми з ним одна кр.ов.

– Це мій будинок! І я маю право вирішувати, хто тут житиме.

– Ну і вирішуй. Тільки брата спитай, що він думає.

Увечері Сергій увійшов до спальні.

– Ти навіщо з Ларисою сваришся?

– Я не сварюся. Я кажу, що настав час їй з’їжджати.

– Вона сказала, що ти її виганяєш.

– Я не виганяю. Я прошу шанувати мої межі.

– Катю, ти егоїстка! Вона ж тобі нічого поганого не зробила.

– Вона зайняла мою хату, не платить, не допомагає, переставила меблі, приводить гостей! Цього мало?

– Ти сама погодилася. Ніхто тебе не примушував.

Катя не відповіла. Вона зрозуміла, що розмова йде по колу.

Через два дні Лариса знову почала розмову з братом на кухні. Катя чула з коридору.

– Сергію, у нас же нікого немає. Батьків нема. Ми з тобою лише один у одного. Ви не можете виставити мене! Це буде зрада!

– Я не виставляю.

– А вона? Вона хоче, щоб я пішла. Ти розумієш, що вона робить? Вона розриває нашу родину.

– Ларисо, почекай.

– Ні, ти послухай! Я сестра твоя. Єдина! А вона… вона тобі ніхто насправді. Ви ж не кревні.

Катя увійшла на кухню.

– Ларисо, я все чула.

Лариса обернулася.

– Ну й добре. Скажу при тобі. Ти хочеш виставити мене з дитиною надвір. Ти жорстока!

– Я не жорстока! Я втомилася!

– Втомилася вона. А я не втомилася? Я одна із сином! Мені ніхто не допомагає.

– Тобі допомагає Сергій. Ти живеш у моєму будинку безплатно.

– Ну ось, знову ти про гроші!

Сергій підвівся.

– Досить! Обидві замовкніть!

– Ні! – сказала Катя. – Нехай вона відповість. Вона шукає квартиру чи ні?

Лариса мовчала.

– Шукає, чи ні?

– Я не повинна звітувати перед тобою, – сказала Лариса.

– Повинна! Ти живеш тут три місяці.

– Сергію, ти чуєш? – Лариса глянула на брата. – Вона мене вважає квартиранткою.

– Катю, – сказав Сергій. – Може, годі?

– Досить! Я ставлю питання прямо. Або Лариса з’їжджає до кінця місяця, або я подаю на розлучення!

Сергій глянув на неї.

– Ти серйозно?

– Серйозно.

– Це шантаж!

– Називай, як хочеш.

Лариса встала і вийшла із кухні. За хвилину грюкнули двері на другому поверсі.

– Ти задоволена? – спитав Сергій.

– Я не задоволена. Я втомилася!

– Вона моя сестра!

– Я знаю. Але ж я твоя дружина!

Сергій вийшов із кухні. Катя залишилася сама. Вона сіла на стілець і подивилась у вікно. Надворі йшов дощ.

За тиждень Лариса зібрала речі. Вона виїжджала до подруги, яка погодилася пустити її на якийсь час. Кирило ніс свій рюкзак. Лариса зупинилася біля дверей.

– Ну що, досягла свого? – сказала вона Каті. – Сподіваюся, тобі буде спокійно.

– Ларисо, я не хотіла сварки.

– Ага. Звісно. Ти просто хотіла, щоб я пішла!

– Я просто хотіла, щоб ти поважала нані межі!

Вона вийшла і зачинила двері. Сергій стояв у коридорі і мовчав.

– Ти мене ненавидиш? – Запитала Катя.

– Ні. Але я не розумію, як ти могла так вчинити.

– Я не вчинила погано. Я захистила себе.

– Вона ж моя сестра, – повторив Сергій. – У нас більше нікого немає.

– У тебе є я!

Сергій не відповів.

Минув місяць. Лариса винаймала кімнату на околиці. Вона дзвонила Сергію майже щодня. Просила грошей. Він давав. Катя знала про це, але мовчала.

Якось увечері Сергій прийшов додому і сказав:

– Лариса просить допомогти з оплатою за квартиру. Я переказав їй частину.

– Ти навіть не спитав мене?

– Це ж мої гроші.

– У нас спільний бюджет.

– Раніше був спільний. Тепер я не впевнений.

Вони більше не сварилися. Але й не розмовляли по-справжньому. Сергій приходив із роботи, вечеряв і йшов у гараж. Катя залишалася в хаті одна.

Якось вона побачила у вікно, як Лариса стоїть біля хвіртки. Вона прийшла без попередження із сумкою. Сергій вийшов до неї. Вони розмовляли про щось довго. Потім Лариса пішла, а Сергій повернувся до хати.

– Що вона хотіла?

– Нічого. Просто зайшла.

– Сергію, не бреши!

– Вона просила дозволити Кирилу пожити у нас, доки вона поїде на вахту.

– Ні!

Він пішов. Катя залишилася на кухні. Вона розуміла, що Лариса не зникне з їхнього життя. І що Сергій ніколи не простить їй те, що вона зробила.

Може, він і залишився з нею, але між ними щось зламалося. Будинок стояв. Стіни були на місці. А всередині було порожньо…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!