Валерій та Аліна були дуже раді, що їхній будинок добудовано. Залишалося купити меблі, але несподівано в їхнє життя, як і життя всього світу, увійшла страшна недуга. Почався час самоізоляції, віддаленої роботи та навчання.
Діти вже давно мріяли про переїзд. Для них це було чимось на кшталт свята. Двох кімнат у малогабаритній квартирі було катастрофічно мало.
У новому будинку на них чекали окремі кімнати, не треба робити уроки за одним столом по черзі, ділити шафу на двох. А найголовніше – їм обіцяли купити по новому ноутбуку, а не користуватися старим комп’ютером, одним на двох.
Валерій уже працював віддалено, а ось Аліні довелося шукати нову. Їх просто відправили у відпустку. Діти не гуляли, до школи не ходили. Цілі дні сім’я у квартирі. Вирішено було переїхати.
Замовили перші меблі, речі зібрали та переїхали. На квартиру одразу знайшлися покупці, ціну дали хорошу, попри старий фонд.
Рано чи пізно квартиру довелося продати. Гроші пішли на меблі та погашення кредиту, частину залишили, бо невідомо, що попереду чекає.
Ізоляція від родичів, ізоляція від усього світу. Діти активно спілкувалися в Інтернеті. З дому не виходили, навіть продукти замовляли із доставкою.
‐ Брате, а новосілля? Затиснули? – Валерію зателефонував брат.
– Все буде, але згодом. Не хочу ризикувати сім’єю і тобі не раджу.
– Ви ж там ізольовані, а ми не хворіємо. У вихідний ми у вас.
– Ні!
Потім зателефонувала мати Валерія.
– Чому ти відмовив братові? Вони вдома цілими днями. Ми теж приїхали б. Усі здорові.
– Мамо, це погана ідея. Ми молоді, впораємося із хворобою, але вам треба себе берегти. У нас діти, а це додатковий ризик.
– Будинок у вас великий, ми могли б і залишитися. Нам із батьком безпечніше у вас, ніж у великому місті.
– Ми зовсім недалеко від міста.
– От і добре. Ми з речами й приїдемо, приготуйте нам кімнату, а заразом і дітям Юри. Самі вони повернуться у місті, у них робота не така, як у вас.
– А ми за дітьми доглянемо. Та й вашим хлопчикам буде веселіше. Скоро канікули, літо, не киснути ж їм у місті одним і без нагляду.
– Ні, у нас вільна лише одна кімната, але вона без меблів. Приїжджати не треба. І взагалі… з Юрою та його родиною спілкуйтеся поки що телефоном. І з нами також.
– Я тебе зрозуміла.
Зрозуміла і ніби не образилася, подумав Валерій про матір. Аліна все чула. Звичайно, вона не хотіла щодня бачити в будинку натовп родичів чоловіка.
У неї була тільки матір, але жила вона в іншій області. Звичайно, вони з нею спілкувалися, але останнім часом тільки телефоном.
Суботній ранок почався несподівано. Валерій затопив лазню, дав завдання синам прибрати торішнє листя та сміття за будинком. Там вони мали намір зробити зону відпочинку.
Все ще треба було облаштувати. Аліна теж вийшла надвір. Вона планувала замовити розсаду квітів, треба було підрахувати скільки та чого купувати. На подвір’я вбігли діти Юрія, потім увійшов він сам із дружиною. Трохи згодом приїхали батьки.
Валерій та Аліна розгубилися, не чекали. Тим часом діти вже спілкувалися одне з одним. Батьки обіймали Валерія, Юрій тиснув руку братові. Будинок миттєво наповнився чужими речами. Виявляється, речі дітей теж привезли відразу.
– Мамо, я ж вас попереджав! Спальних місць немає, у нас поки що мінімум меблів, лише найнеобхідніше. На решту ми ще тільки заробляємо.
– Ви ж квартиру продали. Куди поділи гроші? До речі, ми приїхали, щоб ще й поговорити. Юрію гроші потрібні. Він хоче позичити у вас.
– Могли дізнатися телефоном. У нас немає грошей, навіть на меблі поки що немає.
Аліна приготувала для всіх обід.
– Суп? Ми такого не їмо. А святковий обід на честь новосілля? Салати, шашлик.
– Салати та шашлик будуть увечері, треба продукти замовити. А поки що суп. Хто не хоче, той чекає до вечора. Інших продуктів у будинку поки що немає.
Поїли всі, а діти господарів ще й із добавкою.
– Якось мені тривожно, – сказала Аліна чоловікові. – Ти не помітив, що твої племінники якісь мляві?
– Напевно, їх рано підняли, не виспалися.
– Якщо у нас вони були до обіду, а їхати лише пів години, то…
– Не зважай. Скоро приїде доставка, я допоможу тобі. М’ясо беру на себе, а Тетяна допоможе із салатами. Все одно вони вже тут.
Тільки ніхто готувати не допоміг, Тетяна вирішила полежати, втомилась. Батьки ходили у дворі, оглядали володіння сина.
Свекруху Аліні було добре чути у відчинене вікно. Вона планувала грядки, теплицю і навіть курник. Чоловік її відмовляв, будинок не її, але вона не вгамовувалася.
– Аліно, у тебе є градусник? Схоже у хлопчиків температура. Ти не хвилюйся, банальна застуда, від мене заразилися. Аптечка є?
– А ви раніше що думали, коли збиралися до нас? Тут батьки! Їм не можна хворіти!
– Не бери на думку, не може у нас вірусу бути.
– Я викликаю швидку.
– Ми самі впораємося.
– Ні, це ж діти! Ти привезла хворих дітей. Це не обговорюється.
– Не треба, ми зараз додому поїдемо, самі викличемо. Юра! Ми їдемо!
‐ А свято? Я залишаюся. Якщо хочеш, то поїдемо після лазні та шашликів. Я вже хильнув, ти машину поведеш. Так влаштує?
– Ні, зараз. Нас виганяють. Ти не зрозумів? Нам тут не раді! Діти наші захворіли.
Родина Юрія поїхала з великим скандалом. Тетяна кричала до хрипоти.
– Мамо, я ж вас попереджав! Тетяна хворіє, хлопчаки захворіли. Я вас просив!
Нарешті батьки зрозуміли свою помилку, і зазбиралися додому.
– Діти спілкувалися, мабуть… ми не залишимося тут. Зараз же додому.
Шашлик, лазня. Вечір пройшов уже без гостей.
Аліна все провітрила, вимила, але це не вберегло їхню родину. Валерій хворів тяжко, але вдома. Діти перенесли легше. Аліна металася між ними, поки сама не впала. Але на той час полегшало Валері.
У батьків справи були набагато гірші, обидва в реа.німації, – врятували. Юрій теж потрапив до реан.імації, – вижив. Тетяна у всьому звинуватила новосілля, на яке їх ніхто й не запрошував.
***
Минуло три роки. Все змінилося, маски знято. Діти підросли. Брати спілкувалися рідко. Розрив стався трохи пізніше того випадку, коли всі одужали.
Мати згадала, вірніше нагадала, що хотіла поговорити про гроші. Юрій платив іпотеку, а гроші з продажу квартири Валерія та Аліни вона хотіла попросити для нього. Окрім цього Юрій платив аліменти на першу дитину. Йому ж важко, грошей не вистачає.
– Я вже казав, що ми самі погасили кредит. Навіть, якби ми не встигли витратити гроші, то не дали б! У нас своя сім’я й гроші спільні.
– Ось саме! Сім’я, та гроші спільні! Треба було питати кому важче. А важче зараз Юркові! Ви безвідповідальні.
– У нього тепер накопичилися величезні борги за квартиру та за аліменти. У вас немає кредитів, а значить, ви зобов’язані йому допомогти.
– Нам що сплатити? Іпотеку чи його аліменти?
‐ Все! Сплатити усі борги. Їм на дітей грошей не вистачає.
– Ні! Я все розумію, він повинен платити першій дитині, але навіщо було народ жувати ще трьох? Щоб менше дісталося старшому?
– Я ж тоді чув розмову, коли Тетяна була при надії втретє. А вона взагалі молодець! Відразу після появи доньки аліменти зі свого чоловіка зажадала, та ще й на себе. Ця не пропаде.
– Не хочеш допомагати братові, значить ми з батьком на аліменти подамо! А чого ти смієшся, хоч так йому допоможемо.
– Допоможете. Звісно! На мене подаси, але й він осторонь не залишиться. Йому теж виплату на вас присудять. Ти забула, яка у мене освіта? Мамо, мамо. Не тремти над Юрою! Невдячна це справа.
***
Батьки допомогли Юрієві. Квартиру свою продали, купили маленьку, – на двох вистачить. Тільки гроші на користь не пішли.
Ніхто борги не сплатив, а просто відпочили на ці гроші. Вони ніколи не були на морі. А подивитися його обов’язково треба.
Батьки образилися на Юрія, потім на Валерія через те, що правду їм розповів. Живуть самі. Начебто і діти готові з ними спілкуватися, але вони не бажають.
Ну, як кажуть, – як нема, то й дарма…
Як вам витівка родичів? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
