– Куди це я маю переїхати? – здивувався колишній чоловік.
– Назад до мами – на свої законні метри! – пояснила Зоя. – У тебе там скільки? Одна чверть? От і їдь!
Якщо ти почав на чужій площі качати права, то я змушена вжити заходів у відповідь!
…Зоя Федорівна, вродлива сорокарічна жінка, закохалася. І не тільки закохалася, а розлучилася з чоловіком і переїхала до коханої людини.
Плід їхнього кохання – дев’ятнадцятирічний син Федір залишився жити з татом, бо хлопчику потрібен батько!
У принципі, з цього приводу жодних розбіжностей між подружжям не виникло: все було вирішено мирним шляхом.
Мама запропонувала Феді самому вибрати, з ким він хотів би жити, і син вибрав тата.
Ні, це сталося не тому, що маму він любив менше. Просто біля мами була зовсім чужа для нього людина – новий її чоловік Сергій.
І хоча чоловік виявився досить непоганим – контактним, товариським, веселим і не дріб’язковим, молодик вирішив залишитися з батьком.
Але, слід визнати, батько Петро явно програвав у порівнянні з другим чоловіком мами. Причому по всіх напрямках.
Він менше заробляв, не любив активний відпочинок, читати, готувати та прибирати, а волів лежати на дивані.
Тому всі побутові турботи раніше брала на себе дружина, а зараз узяв на себе дорослий син. Але, як кажуть, хоч і поганий, зате свій.
Не дивно, що мама віддала перевагу Сергію. Федір любив батька, але маму теж можна було зрозуміти.
Тому жодних претензій до Зої з боку сина не було, – ну, закохалася!
До того ж у сина теж утворилося велике кохання: він став зустрічатися з симпатичною дівчиною з їхнього університету – Олена була на рік молодша.
Поки що це були чисті, платонічні, майже дитячі почуття. Так, зараз буває й таке! Вони зустрічалися вже другий місяць, але навіть не цілувалися.
Одного дня заняття закінчилися раніше, і Федір запросив Олену до себе додому.
Напередодні він був у мами з Сергієм: жити з ними він не хотів через деяку сором’язливість, яку відчував у присутності маминого чоловіка, а ось у гості ходив із задоволенням.
І мама почастувала його пирогами. А на прощання дала йому два з собою – з яблуками та капустою:
– Почастуй свою дівчину, синку!
Жінка пекла чарівні пироги. Вона, взагалі, була дивовижною, мама Федора: красунею, розумницею та чудовою мамою – ніжною та люблячою.
І кавалер вирішив почастувати пирогами свою панночку, що, загалом, було природно.
Тато в цей час мав бути на роботі. Але Петро Михайлович раптово повернувся додому раніше, бо він несподівано відчув себе погано. Начебто піднялася температура – починався сезон грипу.
А вдома – неподобство мерзенне, – Федька з якоюсь розбещеною молодою особою п’ють на кухні чай і дивляться щось у планшеті!
І температура була невелика, як потім виявилося. Але всередині у батька зіграло благородне обурення, і його понесло.
– Це – неподобство! Бач, чого надумали! Їм вчитися треба, а вони витріщаються в планшет, торкаючись один одного під столом колінами! Тиснуться, значить, без сорому і совісті!
– А спідниця ж у цієї …твоєї – що є, що ні! От молодь нині пішла! Все – на виду, як в однієї відомої балерини!
Напевно, вже позаймалися з цим самим…, не інакше! І, прибравши всі сліди злочину, тепер вдають, що у них все невинно!
Але його не проведеш: він – горобець стріляний! І чудово знає, де собака порився!
Он, дівчина як почервоніла – з чого б це? У кімнаті прохолодно! А вона вся палає. Не інакше, після цього!
– Ти б коліна прикрила! – злісно, не привітавшись, порадив тато дівчині сина, яку бачив уперше.
Хоча вважався в сім’ї людиною добре вихованою.
Олена почервоніла ще більше і почала намагатися натягнути спідницю. А Федір здивовано сказав:
– І тобі привіт, тату! Ти чого? Мила поїв?
Хоча теж був вихованим сином і до цього не дозволяв собі такого. Але, як кажуть, не він почав…
– Це я чого? – закричав Петро Михайлович. – Я зараз тобі цим милом намилю дещо! Це ви зовсім сором втратили! Серед білого дня…
– Та ми нічого не робимо, – тихо промовила дівчина.
– А тебе не питають! Піди в дзеркало подивися – у тебе все на фізіономії написано! – вирував батько.
– Та ти що, справді? Яка муха тебе вкусила? – намагався прояснити ситуація Федя.
– Ось коли вона тобі принесе в пелені, тоді зрозумієш, яка муха! – не вгамовувався чоловік.
– У якій пелені, ти що говориш? Ми просто дружимо!
– Ну так: тепер це так називається! Весь у матусю – і дівку знайшов собі таку ж! – репетував батько.
– Ну, все – ми йдемо! – Сказав син і взяв дівчину за руку. – А ти не смій так говорити про маму і про Оленку!
– Нікуди ти не підеш! Вона нехай валить, а ти залишишся вдома! – заволав тато. – А як говорити про твоїх дівок, я сам вирішуватиму!
Але з дороги пішов, бо син був уже і вищим, і сильнішим. І, не виключено, що міг шваркнути татові по загривку, щоб захистити своїх улюблених панянок.
Дорогою додому обидва мовчали. Перша зустріч дівчини з татом коханої людини закінчилася сумно. Стало ясно, що на них чекає дуже не просте майбутнє.
А потім Олена спитала:
– Слухай, а чому він так? Він мене зовсім не знає! Наче ж інтелігентна людина. Щось там навіть викладає у коледжі. Звідки такі скотинячі замашки?
Слово «скотинячі» різонуло, але дівчина мала рацію.
А звідки, Федір і сам був здивований: батько як із ланцюга зірвався. А він, наївний, хотів його познайомити з Оленкою!
Маму він уже з нею познайомив, і їй дуже сподобалася дівчина сина.
– Ти мені не дзвони поки, – сказала на прощання Олена. – Мені треба добре подумати та все зважити! Я сама тобі зателефоную!
– Ну, звісно! – майнуло в голові Федора. – Тепер думатиме, що я – такий самий ненормальний, як батько! І рано чи пізно це все виявиться: гени пальцем не розмажеш…
Олена не дзвонила вже тиждень і уникала його в університеті. Тоді він і зателефонував матері.
– Мамо, уявляєш, він обізвав Оленку! – поскаржився на батька Федя.
– Як обізвав? – здивувалася Зоя.
– Погано! І вона від мене пішла! Я більше так не можу – я його ненавиджу! Можна я переїду до тебе?
Федір справді захотів переїхати до матері: тепер навіть присутність Сергія його не напружувала! Тому що стосунки з батьком після того епізоду зіпсувалися і були зведені до мінімуму.
Навіть хвороба тата їх не помирила, – нічого було ображати найдорожчу для нього людину! Адже Олена, зважаючи на все, образилася конкретно…
Підвищена температура у батька дещо пояснювала, але не реабілітувала його. Якщо кожен так кричатиме при грипі, то що ж тоді буде, милі ви мої?
І тоді мама вирішила піти на крайні заходи, хоча, за вдачею, була дуже доброю. Але тут явно були защемлені інтереси її улюбленого сина. А допустити цього не можна було.
Справа була в тому, що квартира, в якій жили Петро з Федором, належала Зої. І вона, закохавшись, просто пішла, залишивши все, як є, синові та колишньому чоловікові, – гарну сталінську двокімнатну з усім її вмістом.
Адже тут залишався жити насамперед її син: тому, нехай її коханому хлопчику буде добре та зручно!
Але виявилося, що хлопчику дехто став завдавати дискомфорту! І вона вчинила, як будь-яка інша любляча мама, – спробувала цей дискомфорт ліквідувати!
Точніше, ліквідувати того, хто став завдавати цих незручностей – колишнього чоловіка Петю.
Колишній чоловік ліквідовуватися не хотів:
– Я тут двадцять років живу і житиму! – так репетував Петро. Але суну тикнути дулю під ніс Зої колишній чоловік побоявся.
– То добровільно ти не хочеш переїхати?
– Куди це я маю переїхати? – здивувався Петро.
– Назад до мами – на свої законні метри! – пояснила Зоя Федорівна. – У тебе там скільки? Одна чверть? От і їдь – не доводь до гріха!
– Якби ти свій рот поганий не відкривав, я б ніколи тобі це не запропонувала! – Але якщо ти почав на чужій території качати права, то я змушена вжити заходів у відповідь!
– Не з’їдеш по-доброму – подам на тебе в суд! – пригрозила колишня дружина.
– Пупок розв’яжеться! – посміхнувся Петро. – Який суд, цікаво, стане на твій бік? Я найму адвоката, і він розвалить цю справу за п’ять хвилин!
Я тут зареєстрований – тому не маєш права! До того ж наш суд – найгуманніший суд у світі. Хіба не чула?
Вона чула. Але виконала свою загрозу – подала позов до суду. Він теж своє слово дотримав – прийшов з адвокатом.
Але розвалити справу за п’ять хвилин не вдалося. Її взагалі не вдалося розвалити!
Суд став на бік Зої й ухвалив, – …позов про виписку колишнього чоловіка задовольнити!
Хоча обидва – адвокат та відповідач – з піною біля рота доводили, що Петра ні в якому разі не можна виписувати!
– Я один дбаю про виховання хлопчика! А без мене все покотиться по похилій! Адже колишня тільки й робить, що влаштовує своє життя! Так, уявляєте, кинула дитину напризволяще!
– І тільки я, рідний тато – як бджола. Гарую з ранку до вечора за сімейні цінності!
Але суддя був невблаганний, попри разючу риторику і запал адвокатури, бо подружні стосунки давно припинені, а права володіння даною площею у відповідача немає.
Права сина, у разі, були визнані пріоритетними.
– До того ж хлопчик вже великий, тату! Чого його виховувати? Він і сам уже кого хочеш виховає! Тому, вали, будь ласка, на хрін, де у тебе є частка в метрах! – якщо казати по простому.
Петро обурювався і сипав образами: та я тебе, та я вас… І всіх разом, і поодинці…
– Ну, що – отримав? Утерся, педагог? – поцікавилася після процесу колишня дружина.
І вони з сином гордо пішли. Він також був на суді. І свідчив, як це не сумно, проти спільного проживання із батьком.
А з Оленкою Федір, таки, помирився: йому вдалося домогтися прощення дівчини! І вона переїхала до нього у двокімнатну.
І вони стали жити-поживати, та добра наживати! І навіть подали заяву: на той час Феді вже виповнилося двадцять.
А що – діло молоде! Коли ж одружитися? Не в дев’яносто ж!
А Петро Михайлович повернувся до мами з татом, – от радість у хаті! Точніше, в однокімнатній квартирі.
І це було абсолютно правильно! У своєму коледжі всіх нехай вчить! А вони й без нього якось розберуться, Макаренко хрінів…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
