Не було б щастя, та нещастя допомогло…

У мене є знайома жінка. Вона зовсім звичайна і життя в неї  нічим не примітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися.

Чоловік не просихав, став Ніну кривдити, ображати, вона плакала. Діти звали до себе, і Ніна їздила до них, але тільки в гості, –  на тиждень і не більше.

У них свій світ, своя сім’я. Так, звичайно, всі одне одного люблять, але жити треба окремо. Із чоловіком вони  розлучилася, але жили в одній квартирі.

Орендувати інше житло – не прожити, надто маленька пенсія. І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: хатинка крихітна, без опалення, ділянка заросла травою, зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня та сарай із дровами.

Ніна подумала, що хоч літом спокійно поживе, не слухаючи принижень від чоловіка, не боятиметься, що в голову полетить черговий ляпас.

За цей час може якась робота підвернеться і можна буде найняти собі житло. Знайома  й відвезла її на покинуту дачу з великою сумкою речей.

Першого ж ранку, вийшовши босоніж на ґанок і слухаючи гучні співи птахів, які  раділи наступному дню, вона відчула себе щасливою. Зовсім недалеко був придатний для купання став і Ніна почала там купатися.

У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі. Купувала недорогі продукти в місцевому магазинчику, але готувала на плитці смачну їжу.

Річ у тому, що у Ніни була своя особливість: вона любила різні приправи, прянощі та трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці.

У неї простий рибний супчик виходив таким смачним і ароматним, що запах манив до каструлі ще від порога.

Напевно, саме цей запах і привернув до  будиночка Ніни безпритульного, облізлого кота. Увечері, повертаючись зі ставка, вона побачила його на своєму ґанку.

– От і зустрілися дві самотності, – заспівала Ніна і винесла коту мисек з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, все з’їв, облизнувся і залишився у Ніни жити.

Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку. Скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку.

Вичистила кущики смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василь ходив за господаркою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, вткнувшись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося…

Якось увечері, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік ділянки машину. Машина чорна, крута.

– Мабуть, дуже дорога, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і спитав, чи не можна десь поблизу набрати чистої води?

– Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є свердловина.

Виявилось, що чоловік був на риболовлі на місцевому озері, їде назад, а тут колесо луснуло. А запаски нема, не подбав. Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає на нього з новим колесом.

Ніна, запросила чоловіка до будинку, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився і вона насипала йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, попросив добавки.

– Ви все так смачно готуєте? Все вмієте? – Запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.

– У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, вам платитиму. А за продуктами вас мій водій возитиме і до міста теж він привозитиме. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам платитиму.

І Ніна не відмовилася. А що, вона готувати любить і готує завжди з душею. Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що?

І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок та в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василя(без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де купували все необхідне.

А потім Ніна готувала, ні, не готувала – творила шедеври! Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами та міксерами.

На плиті у великій каструлі томився борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці, під рушником, піднімалося повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж повітряні круасани.

Не тільки по кухні, по всій квартирі літали дивовижні запахи її улюблених  приправ, що супроводжували приготування кожної страви.

Василь весь цей час, як правило, лежав тут же, на кухні, на маленькому диванчику і спав. Наприкінці ” робочого дня ” йому діставалися рибні хвости чи м’ясні обрізки.

Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила у кухні на столі великий букет із запискою

– Ніночко, тепер я люблю повертатися додому!

Поруч лежав конверт із першою зарплатою. Ніна, забираючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже холодно.

Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А якось, у п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматним печивом, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніну з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на рибалку.

І вона погодилася. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували та сміялися. Ну як діти!

А восени Ніна вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?

Не дарма ж кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!