“Не було б щастя, та нещастя допомогло!» Саме так і думала Марʼяна, коли дізналася, що її сусід Степан, в якого вона була давно закохана, заслаб. Марʼяна була непоказна худенька жіночка, якій було тридцять вісім років

Є така приказка:

“Не було б щастя, та нещастя допомогло!»

Саме так і думала Марʼяна, коли дізналася, що її сусід Степан, в якого вона була давно закохана, заслаб.

Марʼяна була непоказна худенька жіночка, якій було тридцять вісім років.

Все життя вона пропрацювала пропрацювала вчителькою у школі і жила одна у власній квартирі, що дісталася їй від бабусі.

Марʼяна ніколи не була одружена і не мала дітей.

Чоловіки їй подобалися і в її житті навіть було кілька романів. Але нічого серйозного з них не вийшло.

Був у неї і сантехнік, і лікар з найближчої поліклініки, і навіть одного разу вона зустрічалася з молодим професором.

Останній виявився одруженим, і звісно, що їхні стосунки не склалися.

Два ж інших чоловіки мали цілком серйозні наміри і навіть хотіли жити з Марʼяною.

Але вона вважала себе культурною жінкою, і їй якось було трохи соромно пов’язувати своє життя з чоловіками без вищої освіти.

Степан переїхав до сусідньої квартири два роки тому і Марʼяна одразу звернула на нього увагу.

Приємний елегантний чоловік років сорока пʼяти з легкою сивиною.

У квартирі він одразу ж затіяв ремонт, а отже, мав гроші. До того ж він їздив на доргій машині і щоразу, коли Марʼяна його зустрічала, він неодмінно комусь давав розпорядження в слухавку. Директор.

Але цього, звісно, ​​для закоханості мало. Почуття до Степана у Марʼяни зʼявилися після того, як він одного разу раптом помітив її і вони познайомилися.

-А ми ж по сусідству живемо, – раптом звернувся він до неї, коли вони разом піднімалися в ліфті. – І ще досі незнайомі. Непорядок! Треба виправляти!

Марʼяна тоді дуже зніяковіла і спромоглася тільки кивнути і несміливо усміхнутися.

-Степан, – представився сусід і простяг руку.

-Марʼяна.

-Ого! Яке незвичайне ім’я! – зробив комплімент Степан, і Марʼяна, яка завжди пишалася своїм ім’ям, вдячно кивнула.

-І у вас дуже гарне ім’я. Степан! – зробила вона зустрічний комплімент.

-Ну що ж, ось і доїхали. Ви звертайтеся, якщо щось буде потрібно. Може по хазяйству допомогти, чи ще щось. Ви ж сама живете, правильно?

-Правильно, – прошепотіла Марʼяна, дуже хвилюючись. – Обов’язково скористаюся вашою пропозицією.

З того часу думки про сусіда її не залишали…

Прокидаючись, вона одразу ж згадувала про Степана, весь день вона ніби відчувала на собі його погляд і намагалася поводитись так, щоб йому сподобається.

Навіть на роботі помітили, що вона змінилася.

-Та ви, Марʼяно Сергіївно, світитеся прямо вся! – дивувалися колеги. Ніби премію якусь отримали.

-Ну що ви, – соромилася Марʼяна. – Яка премія.

А сама думала, що не проти була б отримати премію у вигляді побачення зі Степаном.

Але час минав, а спілкування зі Степаном ніяк не налагоджувалось.

Якби Марʼяна була хитрішою, вона здогадалася б щось зіпсувати вдома. Дверцята від шафки, наприклад, або ще щось.

А потім попросити Степана полагодити. Але вона була чесна й прямолінійна. Тож такі методи були не для неї.

І ось нарешті з’явився дивовижний шанс. Степан заслаб!

Дізналася про це Марʼяна випадково. Вона поверталася додому і раптом побачила машину швидкої біля під’їзду.

А коли піднялася на поверх, лікар виходив із квартири Степана.

-А що трапилося? – запитала в нього Марʼяна.

-А ви родичка? – поцікавився лікар, зачиняючи двері. – Доглядати за ним будете? Бо він з нами їхати відмовляється.

-Ні, я сусідка, – розгублено зізналася Марʼяна, але рішуче додала. – Але доглядатиму! Що потрібно робити?

-Ох, ну ходімо, я все розповім, – втомлено зітхнув лікар і подзвонив у двері Степанової квартири.

Степан відчинив двері слабий і нещасний. Марʼяна мало що зрозуміла з пояснень лікаря. Зрозуміло було одне – Степану треба лежати і ніякої роботи. Навіть вставати тільки у туалет.

Марʼяна жалібно дивилася на Степана. І так їй було щемно від любові і ніжності до нього, що жінка аж розчулилася.

З того дня все її життя закрутилося довкола Степана.

Вона готувала йому їжу, прибирала в квартирі, стежила, щоб сусід вчасно приймав пігулки.

І поступово Степан почав одужувати. Його щоки стали рожевіші, він став добре виглядати. Майже як раніше. А найголовніше, вони з Марʼяною дуже зблизилися.

Усі вечори вона проводила в нього. І вони разом дивилися телевізор, розмовляли, а іноді вона читала йому вголос. І це були напрочуд щасливі години її життя.

-Ти така добра, Марʼяно, – говорив Степан і лагідно торкався її руки. – Що б я без тебе робив?

Виявилося, що Степан так само, як і Марʼяна, ніколи не був у шлюбі. І дітей він не мав. І Марʼяна вбачала в цьому знак того, що вони створені один для одного.

І ще він був дуже цікавим співрозмовником. Навіть цікавішим, ніж будь-який з її знайомих вчителів.

Все в ньому було чудово. І душа, й розум, і тіло. Марʼяна навіть потихеньку почала мріяти про те, як він зробить їй пропозицію. Ну чи хоча був коханні зізнається. Все до цього йшло, все на це вказувало.

Потрібно було тільки почекати до повного одужання!

Але в перший же день після одужання Степан вийшов на роботу і ввечері не повернувся додому.

Схвильована Марʼяна місця собі не знаходила. Вона вже й прибрала у нього в квартирі, і вечерю приготувала. А він все не з’являвся.

-А раптом із ним щось трапилося? – думала Марʼяна.

Ближче до ночі вона наважилася написати йому повідомлення.

-Степане, з тобою все гаразд? – написала вона.

Відповідь прийшла тільки через деякий час. Так, зі Степаном все було гаразд. Просто він вирішив із друзями зʼїздити в ресторан, відзначити одужання.

-Он як… – Марʼяна застигла дивлячись на текст повідомлення. – Значить, коли він був слабий, друзям було все одно. А тепер ось, з’явилися…

Марʼяна подумки сварилася на його друзів, але насправді їй не хотілося самій собі визнавати, що не вони її засмутили, а Степан, який її, Марʼяну, свою рятівницю, в ресторан не запросив.

Марʼяна так і не дізналася, коли Степан повернувся додому. До пізньої ночі вона прислухалася до звуків у під’їзді, але зрештою заснула.

А наступного дня вона отримала повідомлення від Степана:

-Марʼяно, дякую за їжу, дуже смачно. Ввечері зайду до тебе!

-Слава Богу, – подумала Марʼяна, відчуваючи, як вона заспокоюється. – Звичайно, він вчора просто хотів повеселитися. Скільки можна сидіти вдома? А сьогодні напевно він якийсь сюрприз мені приготує! – вирішила вона.

І до самого вечора вона була в дуже хорошому настрої.

А ввечері прийшов Степан. Без букета без подарунка. Невиспаний.

-Вчора з хлопцями погульбанили трохи, – сказав він ніяково, усміхненій Марʼяні. – Я цей… Що хотів сказати… Ти мені ключ поверни від квартири. Я ж тепер сам можу доглядати за собою…

Посмішка повільно сповзла з обличчя жінки.

-Як це ключ… А хіба ми… – почала вона, але зупинилася, побачивши його спантеличене обличчя. – Так, звичайно, ось, бери…

Вона простягла йому ключ, але раптом передумала.

-Послухай, – зважилася вона. – Я думала, що між нами щось є.

-Не зрозумів…

-Я ж доглядала за тобою! – обурилася Марʼяна. – Що я тобі безкоштовна доглядальниця, чи що?

-Ой, вибач, – заметушився Степан. Він дістав гаманець і вийняв кілька купюр. – Стільки вистачить? У мене готівки більше немає. Але я можу на картку тобі скинути.

Марʼяна не знаходила слів.

Вони стояли на порозі своєї квартири мовчки ще з пів хвилини. І весь цей час Степан простягав їй гроші.

І Марʼяна нарешті взяла гроші, сказала, що такої суми цілком достатньо і зачинила за Степаном двері.

Потім вона пішла на кухню і трохи поплакала. Потім трохи посміялася з себе, а потім ще раз поплакала.

-Ну а що ти хотіла, – сказала вона сама собі, коли емоції вляглися. – Він одужав, йому тепер підтримка не потрібна. А ти саме підтримкою і була.

Потім вона перерахувала гроші і прикинула, що їх вистачить на пару нових суконь та навіть туфлі.

Марʼяна навіть посміхнулася.

Втім, з цього дня вона охолола до Степана. Після того, як вона побачила його слабим, безпорадним, їй він перестав здаватися привабливим.

А після того, як він видав їй гроші за її турботи, вона вирішила, що він байдужий і черствий мужик.

А їй такий чоловік не потрібен!