Після того, як відправили сороковини за дружиною, Борис, провівши родичів та сусідів, вирішив зателефонувати своїй коханці, з якою перебував у стосунках уже п’ять років.
Він зовсім не думав про тілесні втіхи, йому просто хотілося людського тепла, адже, відколи Ірини раптово не стало, він перебував у постійному стресі.
– Алло, Олеся, це я, – тихо прошепотів він у слухавку, озираючись на двері спальні дочок, – можна я прийду до тебе? Чи, може, ти прийдеш?
У цей момент двері спальні відчинилися, і звідти вийшла старша дочка Віра:
-Тато, тобі мало, що це ти довів маму своїми причіпками та скандалами, так ти ще відразу, як її не стало, в будинок сторонню жінку запрошуєш, – чотирнадцятирічна дочка дивилася на батька зі зневагою та ненавистю.
Борис знав, що діти звинувачують його у всьому, і знав те, що частково вони мають рацію, він ніколи не був поступливою людиною, вибухав від будь-якої дрібниці.
Ревнував дружину постійно, хоча його тиха Ірина не давала для цього приводу. При цьому він сам їй зраджував, і саме Віра знала про його постійні зради, й не раз зустрічала його з Олесею. Борис побачив злі сльози на очах у дочки й здригнувся.
– Не думай, що ти зможеш привести цю свою бабу до нашої оселі, де жила моя мама! Я все розповім Артему і Свєтці, розповім, як ти мамі зраджував, а сам її ревнував ні за що.
– Як вона постійно плакала ночами. Як ти казав, що на роботі затримуєшся, та у відрядження їдеш, а сам у цієї дівки жив. Я знаю все!
– Там із нею на одному майданчику моя шкільна подруга живе. Вона мені розповідала, і навіть фото показувала, як ти з нею цілувався прямо на майданчику. Якщо ти її приведеш до нашої оселі, то я все зроблю, щоб її звідси вигнати. Вона тут не житиме!
З цими словами Віра різко повернулася, увійшла в спальню, і зачинила за собою двері.
А Борис таки вирішив сходити до Олесі та поговорити з нею, він просто не знав, як йому одному впоратися з трьома дітьми, адже його молодшому синові виповнилося лише п’ять років.
Олеся жила недалеко, лише у двох кварталах, і вона вже чекала на нього. На столі стояли свічки, пляшка, і на Олесі був гарний халат.
Але цього не хотів зараз Борис. Коли Олеся ніжно обняла його за шию, нашіптуючи на вухо ласкаві слова, він відвів її руки, важко опустився на стілець, і втомлено сказав:
– Олеся, якби ти знала, як я втомився. Ірини не стало так несподівано, мені здається, що я й сам не зрозумів, як це все сталося. У мене вдома троє дітей, вони дивляться на мене і я не знаю, що їм сказати.
– Заспокойся, Борисе, любий, – майже заспівала Олеся, – все згодом заспокоїться, все якось налагодиться. Звичайно, дуже шкода Іру, але ми всі там будемо. І життя продовжується. Не варто зараз впадати в таку меланхолію, все, що могло статися, вже сталося.
– Олеся, а якщо ми з тобою зійдемося? – з боязкою надією запитав її Борис, – звичайно, зараз це зробити неможливо, адже занадто мало часу минуло, але мені дуже важко.
– Ти з глузду з’їхав! – різко вигукнула Олеся, – ти бачиш мене в образі хатньої робітниці? Я не для цього на світ з’явилася. Я зовсім не хочу все життя провести в кухні та у ванній, прибираючи та готуючи, доглядати чужих дітей, які, до того ж ще й ненавидять мене.
– З чого ти взяла?
– Я нещодавно бачила твою Віру, вона так на мене подивилася, з такою моторошною ненавистю в очах, і плюнула мені під ноги. Я не збожеволіла, щоб іти в будинок, де знаходиться ця дівчинка.
– Вона мене просто виживе. Та навіть якби її там не було, то в тебе ще двоє дітей. Твоєму синові лише п’ять років? Йому ще соплі треба витирати. А я цього не хочу!
– І що ти можеш мені запропонувати? Встати на місце твоєї покійної дружини, та стати їм мамою? Втратити свою красу, і провести молодість у няньках та прибиральницях?! Ти просто збожеволів!
– Олеся, я думав, що ти мене любиш, – невпевнено прошепотів Борис.
– Боря, звичайно, я відчуваю до тебе найніжніші почуття, але зовсім не готова до такої самопожертви. Коли я була твоєю коханкою, ти приходив лише час від часу, ми чудово проводили час, ти дарував мені подарунки, ми їздили разом відпочивати, все було чудово. Але я ніколи не прагнула бути твоєю дружиною!
– Іноді ти говорила, що хотіла б ніколи зі мною не розлучатися. Я думав, що…
– Що ти думав, дурню? Мені було з тобою добре, але я не збираюся сходитися з тобою, особливо зараз, коли твоїм дітям потрібна нянька. Вибач, але ні!
Олеся повернулася до вікна і замовкла, а Борис дивився на її пряму спину і розумів, що ніхто не замінить йому його Ірочку, яка так безглуздо й швидко пішла з життя, і яку він зовсім не цінував.
Дорогою додому Борис міцно задумався про своє становище
– Нерозумно було думати, що Олеся погодиться прийти до мене в будинок і доглядати моїх дітей. Вона завжди була легковажною, та дітей не любила.
Та й Віра до неї дуже негативно ставиться, вона не дала б нам спокійно жити. Але що ж робити? Віра ще дитина, Тані всього вісім років, Артему, взагалі п’ять.
Мені потрібно на роботу, я часто їжджу у відрядження, хто буде з дітьми? Та ще й Віра так поводиться, вона ненавидить мене. Боюся, що всякі гидоти розповідатиме про мене братові та сестрі.
Відчинивши двері у квартиру, Борис зрозумів, що діти сплять. У кухні весь стіл був заставлений брудним посудом.
У залі великий стіл був покритий брудною скатертиною, на якій валялися крихти, зім’яті серветки, та де-не-де залишені столові прилади.
– Та й будинок виглядає таким недоглянутим, покинутим, як тут жити, – з гіркотою подумав чоловік. Не цінував дружину, а вона виявилася так потрібна. Правильно кажуть, що маємо не зберігаємо, а плачемо, втративши.
Він налив собі холодного чаю, і взяв трохи присохлий шматок пирога, що залишився на тарілці.
– Що ж вигадати? Взяти хатню робітницю і няню? Так я таких витрат не потягну. Хоч і заробляю непогано, але постійна няня та хатня робітниця – це дороге задоволення.
Артема треба в садок водити, Таню до школи, ще вона відвідує басейн та танці, а Віра що? Ні, Віра не зможе всюди водити сестру, у неї теж якісь додаткові заняття.
А якщо діти захворіють? А за будинком стежити? А їжу готувати? Вони ж усі приходять у різний час. І в Артема, на мою думку, алергія на щось.
Потрібно дізнатись точно. Іра всім цим займалася, от і не витримала, – покаянно думав Борис, але нічого путнього йому на думку поки не спадало.
Ще трохи посидівши на кухні, Борис пройшов у спальню, роздягнувся в темряві, щоб не розбудити сина, який спав на його ліжку, й обережно ліг.
Ще такий місяць кошмару наодинці з трьома дітьми я не винесу. І вже засинаючи, він раптом згадав про Іринину сестру – Олену.
– А що якщо Олену попросити допомогти? Вона нещодавно переїхала сюди, квартиру винаймає, по-моєму, з чоловіком розійшлася. Щоправда, має двох своїх дітей, то й що?
– Удвох нам буде легше їх усіх виховувати. Щоправда, п’ятеро дітей… Але ж я не заміж їй пропоную. Втім, раптом згодом і доведеться з нею одружитися?
А чому б і ні, всім було б добре. Вона Ірку дуже любила, і Іринка її. Ось і треба поговорити, бо самому мені не впоратися.
Наступного ж ранку, щоб не відкладати справу в довгу скриньку, Борис вирішив зателефонувати до Олени.
– Доброго ранку! – здивовано сказала вона у слухавку. За життя Ірини, Борис не надто шанував її рідню. – Ти щось хотів, Борю?
– Так, Олено, я хотів серйозно поговорити про одну важливу справу. Ти не могла б прийти до мене? Просто я зараз дуже зайнятий, тут такий бруд після вчорашніх поминок залишився, і ми з Вірою намагаємося його ліквідувати, але справа не терпить зволікання. Тому я прошу тебе до мене зайти.
– Добре, я зараз закінчила варити обід для дітей, тому скоро прийду.
Віра, яка уважно прислухалася до розмови батька з тіткою, запитала:
-Тату, про що ти хочеш поговорити з тіткою Оленою?
– Вірочка, бач, нам самим не впоратися з усіма справами. Мені скоро треба буде їхати знову у відрядження, а поміняти роботу я не можу. Тут мені добре платять, а вас у мене троє.
– Потрібно якось усіх утримувати. Я хочу попросити тітку Олену про допомогу. Вона ж лишилася сама без чоловіка, на роботу ще не влаштувалася.
– Живе на орендованій квартирі, я знаю, що їй чоловік мало платить аліментів, і вона крутиться, як може. Тому ми можемо допомогти одне одному. Таня та Артем ще маленькі, та й ти не зовсім доросла.
– Тату, ти вирішив одружитися з тіткою Оленою?
– Що ти? Чому ти так вирішила? Я просто хочу, щоб вона нам допомогла, а ми їй. І всім буде від цього лише краще. Ти згодна?
Віра непевно знизала плечима.
– Напевно, згодна. У нас завжди мама всім займалася і все встигала, а тебе ж ніколи вдома не було. А якщо ти зараз їхатимеш, то як ми одні впораємося. Нас опіка забере. Мені так сусідка казала.
– Яка сусідка?
– Тітка Марина із сусідньої квартири. Вона на похороні говорила, що ти маму роботою та ревнощами замучив, а сам постійно в роз’їздах, і будинком взагалі не цікавився. Але тебе й справді, вдома часто не було.
– А мама все сама робила, я їй лише трохи допомагала, а Танька та Артем взагалі нічого не робили, навіть свої іграшки не хотіли прибирати. Але у тітки Олени теж маленькі діти, їм же тільки по шість років.
– Ну от і з Артемом разом гратимуть і всьому вчитимуться. У нас велика квартира. Якось усе влаштується.
Борис упіймав себе на думці, що каже словами Олесі. У цей момент пролунав дзвінок у двері, і увійшла Олена.
– Щось ми вчора навіть не допомогли тобі прибрати все і посуд перемити, – почала вона з порога, і відразу одягла фартух Ірини.
– Вона встала біля раковини, та швидко і спритно почала перемивати тарілки, а Віра витирала та прибирала все по місцях.
– Борю, що ти хотів мені сказати?
– Олено, тобі, як і мені зараз дуже нелегко. Ми втратили рідну людину, а ти розійшлася з чоловіком. Мені потрібна допомога і тобі теж допомога не завадить, – одразу вирішив взяти бика за роги чоловік.
– До чого ти хилиш, Борисе? – Олена повернула до нього своє бліде обличчя.
– У тебе двоє дітей, я маю трьох,- вони родичі. Я без дружини,залишився, а ти без сестри та без чоловіка. Я боюся, що я не впораюсь сам.
– У мене ж робота, відрядження. Найняти постійну няню та хатню робітницю важко, та й дорого. Ти квартиру винаймаєш, зараз без роботи.
– Я вже знайшла підробіток, – перебила його жінка, звичайно, там платять небагато, але все ж таки краще, ніж нічого.
– Ось бачиш, тобі не вистачає грошей, а мені теж не вистачає турботливої жінки, яка б замінила… втім, ні, матір замінити не можна, але все-таки рідна тітка краще, ніж чужа людина.
– Борю, скажи прямо, що ти хочеш.
– Олено, мені скоро їхати, причому, відрядження триватиме більше місяця, а дітей мені нема з ким залишити. Переїдь до мене, у нас велика квартира.
– Ти піклуватимешся про всіх дітей, а я тобі платитиму. Точніше, даватиму гроші на все, як і Ірині я давав гроші на господарство і на дітей. На всіх дітей, і твоїх теж.
– Борю, але ж це не зручно, і що подумають люди? Вони одразу вирішать, що ми з тобою…
– Олено, яка нам справа, що подумають чужі люди. Нам потрібна допомога, і ми можемо цю допомогу один одному надати. Чому б і ні!
Він просячим поглядом дивився на жінку, а вона несподівано зніяковіла і подумала:
– А чому б і ні? Хто знає, як там у нас далі все розвиватиметься? Але зараз це реальне вирішення наших проблем.
Вона подивилася на племінницю, яка теж вибагливо й уважно дивилася на неї, і запитала:
– Віро, а ти хочеш, щоб я у вас жила і про вас дбала?
– Так, тітко, я так втомилася за цей місяць без мами, тато весь час на роботі, а я просто з ніг збивалася. Танька та Артем маленькі, але ви не думайте, я вам допомагатиму.
– Добре, Борю, я все обдумаю і дам тобі відповідь. Напевно, правда, так буде краще, – опустивши очі, майже прошепотіла вона, а сама подумала, – ось і вирішилося питання і з квартирою, і з грошима.
Правду, кажуть, що не знаєш, де знайдеш, а де загубиш! Та й Борис мужик привабливий, тому – все може бути! Я слушно міркую?
