Я рахувала дні до відпустки. Про відпустку нікому, окрім чоловіка, не говорила. У мене мама живе із багатодітною сестрою, в якої ще й чоловіка не стало.
Грошей сестра не потребує, вона непогано заробляє, отримує пенсію на дітей. З дітьми сидить мама, вона працює, але у неї робочий день з восьмої ранку до тринадцятої години дня.
Весь час мама бігає між садком, школою, і кухнею. Мама не втрачає надії залучити мене до процесу турботи про племінників. У мене ж машина є, можу приїжджати, возити, особливо у вихідні.
У нас з мамою, якось, трохи до бійки справа не дійшла, я навіть не думала, що вона в такому поганому стані, нерви в неї зовсім здають.
Я до неї приїхала, сестра саме була у відрядженні. Молодша дитина захворіла, середній спалив чайник, а найстарший не хотів робити уроки.
Мама була ніяка, вона втомилася. Вона просила, щоб я залишилася, але мені треба було їхати, нас із чоловіком запросили на день народження. Мама розлютилася і зірвалася на мені. Вона кричала матюком, махала кулаками.
– Тебе, стерво, ніколи ні про що не можна попросити, у тебе вічно справи. Мене ніхто не питає, які у мене справи. Задовбали обидві!
– Ось тепер все це повтори, тільки номер сестри спочатку набери!
– Наберу! Зараз усім наберу! Мало нікому не здасться! – репетувала мама.
Я малодушно втекла. Допомагати мамі у мене не було бажання. Це діти сестри, мама сама на все погоджується, сидить з ними, дозволяє сестрі їздити по відрядженнях.
Брати гроші у сестри, мама любить, а коли діти бешкетують відчайдушно і, мама не знає, за що хапатися – вона не любить!
Сестра не раз просила, щоб я приїжджала, давала мамі відпочити, навіть гроші обіцяла.
– Якщо гроші є, знайди няньку, — порадила сестрі.
Няню наймати не хоче мати. Боїться, що про неї люди скажуть. Ну так, краще збожеволіти, тоді ж люди мовчати будуть! У мене немає дітей, я їх не люблю, відчуваю труднощі у суспільстві з ними.
Коли буде своя дитина, сподіваюся, якось вийде з нею порозумітися, я ж її любитиму, а чужі діти не викликають у мені радості та бажання з ними поспілкуватися, чи провести час. Навіть, якщо це діти сестри!
Відносини у мене із мамою зіпсувалися. Вона не розуміє, чому я не можу хоч трохи полегшити їй життя, а я не розумію, навіщо продовжувати тягнути на собі трьох дітей, якщо не вивозиш!
Добре сестрі: поїхала на тиждень, грошей залишила, працює, навіть на дзвінки відповідає через раз. А у мами божевільня!
Я не хочу, щоб у мене, як у мами, смикалося око. Мама сестру ще й жаліє: працювати доводиться, дітей кидати, щоб у них все було.
Тож, мамі намагаюся зайвий раз не дзвонити. З сестрою ще рідше спілкуюся. Я не нянька, і в нашому сімейному підряді, з виховання дітей сестри, брати участь не стану.
Чоловік у мене є. Він теж, поки що, дітей не хоче. Нам по двадцять сім років, третій рік ми платимо іпотеку, на решту – живемо для себе.
У чоловіка є сестра. Нещодавно у неї з’явилася дитина. Їздили на свято, влаштоване його сестрою, коли дитині було два місяці.
Щось, типу, знайомства дитини із сім’єю. Там мені спробували дати потримати дитину, я кинулась, як від вогню.
– Нічого, – сказала сестра дитині, – тітка тебе ще покохає.
– Я б не була така впевнена, – сказала я, – у сестри троє дітей, старшому тринадцять, і якось не вийшло за ці роки їх полюбити.
Родичі чоловіка в курсі ситуації в моїй родині: багатодітна мати вічно на роботі, бабуся з дітьми, скоро збожеволіє. Про скандали та сварки, родичі чоловіка не знають.
З дня знайомства, я дитину чоловікової сестри більше не бачила. Чоловік, якось, до сестри їздив, щось їй привозив на її прохання, коли її чоловік був відсутній, а вона не могла вийти з дому, через хвору дитину.
А я вже передчувала відпустку. Валятися на ліжку, прокидатися після обіду, ночами сидіти, та грати у комп’ютер, пити ігристе, та їсти роли.
Знати не знала, що його сестра з чоловіком, який був у відпустці, поміняли квартиру, та закуповують все для косметичного ремонту. Чоловік, козел, мене здав!
– Привіт. Чи можеш до нас кілька днів поспіль приїжджати? Ми з чоловіком будемо шпалери клеїти та підлогу міняти, а ти б за дитиною наглядала, щоб у нас були розв’язані руки.
– Три дні, не більше. Ти ж у відпустку днями? Нікуди ж не плануєш їхати, тож, чого вдома сидіти, краще допоможи нам, — зателефонувала сестра.
Я відмовилась. Не для того я пів року працювала, щоб три дні з двох тижнів відпустки, кудись їздити, та сидіти з дитиною, якій року ще немає!
Я їх боюсь, таких маленьких! І не люблю! Не розчулюють мене дитячі посмішки, обіймашки, та все інше. Що я можу з цим вдіяти?
