Якщо свекруха – вчителька, це не професія, а діагноз. Мати мого чоловіка – вчителька біології. І якби вона просто всіх навчала жити. Ні! На думку Ірини Олексіївни, у нас мають бути лише ті функції та права, якими вона нас наділила. І не дай Боже не погодитися з нею!
Я познайомилася з чоловіком в інституті, він старший на 5 років. Одружилися за рік після знайомства. Поки навчалася, чоловік мене всіляко підтримував. На останньому курсі з’ясувалося, що я в цікавому положенні. Захистила диплом і через 2 місяці у нас з’явився синочок Данилко, якому скоро вже виповниться 3 роки.
З першого дня знайомства свекруха розповідала, як мені пощастило вхопити такого хлопця: не має шкідливих звичок, красень! Загалом, предмет її гордості. А Женька справді симпатичний – високий, з гарною фігурою, міцний. Я себе особливою красунею не вважаю, зате в мене легкий характер і відмінне почуття гумору.
Чи треба говорити, що свекруха у нас буває майже щодня – і зі свекром, і сама. Ми живемо в одному місті, за пів години їзди від батьків чоловіка. Свекор, Микола Михайлович – чоловік тихий, спокійний. Він найбільше боїться чимось засмутити Ірину Олексіївну. А засмутити чи розсердити її дуже легко.
І особливо болючою темою для неї залишається та, що я не виходжу на роботу через 3 роки після народження Данила. Ми із чоловіком обговорювали цю проблему. Вирішили, що ще, як мінімум, рік я з Данилком сидітиму вдома, бо в садочку черга, а бабусі-дідусі у нас усі працюють.
Звичайно, бюджет у нас, поки що, досить обмежений – чоловік працює інженером на державному підприємстві. Квартиру теж винаймаємо, іпотеку просто не потягнемо найближчим часом. Але ж це тільки тимчасово. Скільки разів за останній рік свекруха заводила зі мною розмову про вихід на роботу!
– Настя, скоро Данилу вже 3 роки. Ти працювати думаєш? Шукаєш щось? – суворим тоном, як завжди, питала Ірина Олексіївна.
– Ми вирішили, що чекатимемо на чергу в садку, який обрали. Не хочемо казна-куди дитину віддавати. Тому, поки що, я вдома з Данею, – незмінно відповіла я.
Далі, мені знову читалася лекція, що і діти, і матусі нині розпещені, не те що покоління 50-60-х років минулого століття. Ось вони своїх чоловіків шанували, не сиділи в них на шиї: в однорічному віці віддавали дитину в ясла – і на роботу. І нічого, що в неї обидва сини в яслах перехворіли на купу хвороб, головне, що вона в цей час несла світоч знань своїм учням у школі.
А нещодавно чоловік прийшов із гарною новиною – запропонували підробіток у технічному проєкті вечорами, протягом 6 місяців. Що ж, чудово! Нам гроші дуже потрібні, Женя, поки що – у нас у сім’ї єдиний здобувач.
Чоловік поділився цією новиною зі своєю мамою. Чи треба говорити, що наступного дня вона, з самого рання, була вже в нашій квартирі.
– Анастасія, ти домагаєшся, щоб твій чоловік богові душу віддав на роботі? – з властивою їй безцеремонністю почала діалог свекруха.
– Це ви про додатковий заробіток Жені зараз кажете, Ірино Олексіївно?
– Так! Думаєш, сіла йому на шию і ніжки звісила? Будеш вдома чай попивати, а синочок мій цілодобово на тебе горбатитися буде? Не для того я такого сина виростила, щоб він на двох роботах працював! – уже майже кричала Ірина Олексіївна.
– Якого – «такого»? І на вашу думку, виховувати маленьку дитину – це прохолоджуватися? Це така ж робота, можливо, навіть важча! Завести дитину було нашим спільним рішенням, і Женя розумів, що буде непросто, – відповіла я.
– Ох, чуло моє материнське серце, коли тебе побачила – не буде життя моєму синочку! Красень …
– Без шкідливих звичок! – продовжила я фразу за матір чоловіка.
– Так! Його на руках інша носила б, а ти не цінуєш! Прилаштувалася, і думаєш, що я мовчатиму? – лаялася наостанок свекруха, вже на виході, й грюкнула дверима.
Ось таке «материнське» кохання. Зробила із власного сина предмет обожнювання і мріяла, щоб його, як дорогу вазу, хтось узяв у забезпечену родину за його красу, та золотий характер. А йому я зустрілася!
Може, ось через таких матерів у нас все менше справжніх чоловіків залишається, а все більше «маминих синочків»? На щастя, це я зараз не про свого чоловіка говорю. Женя, всупереч маминій гіперопіці, став чудовим чоловіком, та люблячим батьком, підтримає та захистить нас завжди. Я в цьому впевнена!
