Марина та Микита зустрічалися. Молодий чоловік жив з батьками. Марина винаймала квартиру. Затишна трикімнатна була розташована поряд з офісом, де вона працювала.
Власники переїхали в інший регіон, а квартиру здали на тривалий термін. Вони були близькими друзями батьків Марини.
Трикімнатної для однієї багато, але іншим вони здавати не хотіли. Марина жила в одній кімнаті, дві просто пустували. У неї була мрія мати таку ж квартиру.
Марина не намагалася прискорювати події, а Микита хотів якнайшвидше переїхати до неї. Якось він прийшов із сумкою і сказав, що посварився з батьками.
Залишився до примирення, виявилося – назовсім. З батьками помирився, а вони навіть одразу про весілля заговорили. Усі їх квапили, – батьки, друзі.
– Ми ще встигнемо! В нас навіть квартири немає.
– Все у вас буде, молоді, заробите та купите все разом. Рік зустрічаєтеся, час і за весілля подумати.
Марина погодилася, й вони почали відкладати гроші на весілля. У Марини це виходило добре, а ось Микита постійно залазив у свою скарбничку. Побачив гарну річ – купив.
Накопичили, заяву подали, призначили дату весілля. Вклалися в нього порівну. Звідки Микита взяв гроші, Марина не знала, думала, що теж накопичив. Вона ж не лізла дивитись його рахунок.
Господарі квартири запропонували викупити її в майбутньому. Марина була зовсім не проти. Микита підтримав ідею. Потрібні були гроші на перший внесок. Почали знову збирати.
Батьки Марини випередили їх. Вирішили допомогти молодій сім’ї, а найбільше – дочці. Викупили квартиру у друзів та подарували доньці.
Жодної гривні з неї не взяли, хоча вона запропонувала все їм компенсувати. Молодята раділи. Микита просто сяяв, – такий подарунок для їхньої родини. Квартира хороша, ремонту не вимагає і з усіма меблями. Постаралися батьки.
Жили спокійно, працювали. Син народ ився, а потім дочка. Марина вийшла на роботу, хоч і в декреті без діла не сиділа. Свекруха зачастила до них. То ввечері заїде, то у вихідний залишиться у них.
– Микита у мене такий молодець, – майже щоразу казала вона.
Якось вона привезла із собою молодшого сина.
– Кирило житиме тут. Йому треба працювати, а у нашому селищі хорошої посади не знайти. Звільни йому кімнату, – наказним тоном сказала свекруха.
– Він може винайняти квартиру. У нас хоч і маленькі діти, але двох чоловіків мені в хаті не треба. Тиждень, від сили два. Микита в курсі?
– А він до брата приїхав! Микита буде в курсі, я сама з ним поговорю. Не думала, що ти така! Сама на пташиних правах, а командуєш!
– Ви про що? В нас сім’я, діти. І взагалі – треба спочатку домовлятися, а потім приїжджати.
– Ага, зараз! Я мати, а він – брат.
У цей час прийшов Микита.
– Синку, твоя дружина виганяє нас.
– Це не так, я просто…
– Не так, але ти не хочеш, щоб тут мешкав брат твого чоловіка. Поясни вже своїй дружині все! Поводиться, як одноосібна господиня.
– Мамо, Марино, – не сваріться! Нехай Кирило поки що залишиться, знайде роботу, винайме квартиру…
– Навіщо наймати, витрачати гроші? Є квартира, ти його брат, – обурилася мама. – Забули хто вам допоміг?
– Я чогось не знаю? Хто й коли нам допомагав? – запитала Марина, розмова вже була незрозуміла.
– Марино, все буде добре. Мамо, припини, Кирило залишиться. Просто Марина втомилася та не зрозуміла. Ми самі з нею домовимось.
– Домовимося? Спершу ти мені розповіси про допомогу! Хто і коли нам допомагав? Ми самі жили, ні в кого не просили.
– Самі? Ага, самі! – закричала свекруха.
– Мамо, заспокойся! Мамо, не треба! Заспокойтесь всі!
– Ну, ні! Половина квартири мого сина. Та яка половина, більше! Я ж…
– Мамо!
– Яка половина?
– Більше як половина!
– Так? Звідки? Ми ж не встигли накопичити, – обурилася Марина.
– Звичайно, не встигли. Все, що вам не вистачило, я дала синові.
– Що? Не було такого!
– Як це не було, невдячна! Після всього цього ти повинен з нею розлучитися! Микито, ти мене чуєш? Житимеш тут із братом, а ця нехай виселяється. Микито, не мовчи!
– Мамо, я ж тебе просив… ми самі домовимося.
– Я все зрозуміла, – сказала Марина. – Ви дали синові гроші.
– Дійшло нарешті!
– Дійшло. Тільки гроші не дійшли! Де вони, треба спитати у Микити? Ви їх переказували чи готівкою дали?
– Переказ був, щоб ти нас потім не обдурила! Ми знаємо таких.
– Чудово! А коли? Число, місяць, рік?
– Все подивитися можна. Зараз я швидко знайду – сума не маленька. Я й так пам’ятаю, це було у квітні перед моїм днем народження. А навіщо?
– Зараз все дізнаєтесь. Ось документи на квартиру все оформлено на два місяці раніше. І якщо ви хочете знати хто господар, то це не ваш син! Квартира повністю куплена за гроші моїх батьків, потім вони подарували її мені.
– А де гроші? Де мої гроші? Куди ви їх витратили?
– Ми? Ви в сина спитайте, бо я не знаю!
– Микито!
Усі гроші матері Микита інвестував у якийсь провальний проєкт. Частину витратив на себе. Навіть для сім’ї нічого не купив.
– Марино, мамо, вибачте!
– Ти повинен зі мною розлучитися!
– Ні, Марино! У вас же діти, вибач його, недолугого.
– Я подумаю.
Свекруха та Кирило поїхали. Марина більше мовчала. Микита виправдовувався.
– Припини. Ти стільки років мене обманював, матір обманював. Твоя мати хотіла залишити мене з дітьми без квартири. Усе зробили розумно. І що мені тепер про вас усіх думати? Як жити з тобою?
Марина була вдячна батькам, що вони викупили квартиру. Ще невідомо, що могло б вийти. А якби вони встигли накопичити частину? А якби свекруха дала готівку синові?
Марина подала на розлучення та аліменти. Обман пробачити не змогла, та й свекруха все одно вважала, що половина квартири її сина. Як кажуть, – за дурною головою і рукам нема покою…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки, та підписуйтеся на сторінку – на Вас чекає багато цікавих публікацій!
