Позичила гроші подрузі. У нас тоді наче б то все було в порядку, а вона сиділа на воді з хлібом. Чоловік мій працює, я маю теж непогані виплати на дитину, і є деякі ще збереження, тому у нас потреби в грошах по суті немає.
А от Олена нещодавно розлучилася, чоловік покинув її з 2 дітьми, вона лишилася сама. Я позичала їй гроші, місяці 3 назад. Вона мала віддати, але так і не вийшло.
Тепер ми з’їздити у відпустку, замовлень на зиму стало менше, а моєму синові треба візочок літній для прогулянок і стілець для годування.
Тому я вирішила повернути гроші. Дзвоню їй, кажу, незручно, але все ж спитаю, ти гроші збираєшся віддавати, вона аж зніяковіла. Людмила, каже, немає, от чесно, ні копійки.
І я вірю, адже ж сама з 2 малими, на орендованій квартирі, це просто каторга в неї, а не життя. Але разом з тим майже 6 тисяч для мене теж гроші, чому я маю жертвувати інтересами своєї дитини.
Крім того, позичалися ж гроші на кілька тижнів, а пройшло часу досить багато. Та і не про це. Коли прийшов час віддавати, я чекала на перевод на карту, але тут дзвонить мені Оленка в каже, відкривай, я зраділа, не тільки гроші побачу, а ще й з подругою поспілкуюся.
Відчиняю двері, а там якісь чоловіки заносять коляску і стілець для годування. Все б добре, але вона каже що це в рахунок боргу. Я розумію що речі хороші, потягнуть більше ніж на 6 тисяч, майже нові, акуратні, чисті, але навіщо.
Мені гроші треба а не подачки з барського плеча. Я хотіла сама витрати сину те що мені хочеться, або ж взагалі ці гроші на щось інше потратити. Обіцяла Олені що подумаю що робити, а сама сиджу розчарована, в подругу шкода, і себе теж, як вчинити?
