Не хочу вірити, що все закінчиться розлученням, люблю його і тягнуся до нього, але це працює тільки в один бік

Я не знаю, чому так відбувається і як врятувати наш шлюб, і чи потрібно.

Одружені лише 3 роки, а вже крики, скандали, сварки. Спочатку були деякі матеріальні проблеми. Вклалися у свій бізнес, прогоріли, кілька років сплачували борг перед банком.

У цей час жили і живемо поки що у квартирі моєї бабусі. На своє житло поки що не накопичили, зате виплатили майже весь борг. Навіть останній рік кілька разів їздили Україною, дуже бюджетно, але цікаво. Однак у поїздці сварилися через будь-які дурниці. То через побутові дрібниці (образи накопичилися), то через всякі банальності.

Між нами зовсім зникла теплота, ніжність. Чоловік більше не обіймав мене, не втішав, не піклувався. Коли я отруїлася і просила сходити за пігулками, плакала від болю, він мовчки робив, що я його попрошу, а потім втикався в телефон, без жодного слова.

А мені так потрібна була хоча б крапля кохання, втіхи. Коли залишила телефон у готелі, він просто позловтішався, сказав, що йому мене не шкода і так мені і треба. Сказав, що я його дістала неуважністю.

Я все розумію, але він теж свій телефон губить кожні пів години. І мене смикає, щоб я його шукала. Загалом, тепер у нас дуже холодне ставлення. Живемо по різних кімнатах, не розмовляємо майже. Він ніколи не приходить, коли кличу фільм подивитися чи погуляти, каже, що не хоче, грає у телефон. Розмовляти нам стала нема про що, ніякі теми він не підтримує, відповідаючи однозначно. Я теж перестала робити спроби.

Образа накопичується дедалі більше. Я частіше думаю про розлучення. Сенс жити як сусіди? Розмови також призводять лише до нових скандалів.

Навіть моє банальне прохання витерти за собою стіл (залишив багато крихт), призвело до чергових докорів одне одного. Дійшло до того, що почав рахувати, хто більше з нас робить помилок, хто більше робить по дому, хто частіше протирає стіл.

Це кошмар. Раніше такого не було. Він вважає, що підлаштувався під мене, тому що робить так, як я прошу: не ставить каструлі на полиці з тарілками, зачиняє двері в коридор за собою (часто залишав відчиненими). Вважає це певними жертвами з його боку.

Але ж це не наша квартира, такі правила були ще до нього, і їх потрібно дотримуватися. Раніше ми через це не сварилися, розуміли одне одного, любили дивитися фільми вечорами в обіймах. А тепер навіть не торкаємось одне до одного. Він струшує мою руку, коли я її тримаю, сам не тягнеться до мене. Розлюбив? Чи не зізнається.

Не хочу так жити. Сказала, що хочу розлучення. А він відповів, що я тоді одна залишуся. Друзів немає, сім’я далеко. Виходить, він з жалості зі мною?

Тоді краще бути одною, ніж так. І все ж таки робити останній крок, боюся. Хочу все виправити, але не знаю, як. Начебто банальні сварки, можна їх якось вирішити. Домовитись. Але не виходить. Одне одного зовсім не чуємо і не розуміємо, ніби різними мовами говоримо.

Бабуся хоче повернутися до квартири (жила у сестри), просить з’їхати до зими. Раніше ми обговорювали іпотеку, хотіли взяти, а тепер як? Що робити? Робити потім ще й іпотечну квартиру? Жити у скандалах багато років і терпіти? Не хочу вірити, що все закінчиться розлученням, люблю його і тягнуся до нього, але це працює тільки в один бік.