Не кажуть чоловіки при першій зустрічі, що вони ласі до оковитої і до жінок

Їхала в маршрутці і чую дівчина біля мене говорить по телефону, а сучасні телефони, самі ж знаєте які, чути все.

Так от, я розумію, що підслуховувати розмови не можна, адже це приватне життя і все таке, бла, бла, бла, але як можна було не підслуховувати, вуха ж не закриєш, якщо вона біля мене сиділа.

Суть розмови така: “Мамо, не хочу я нічого зберігати. Шлюб, який там шлюб, одна назва. Діти в холодній хаті сидять, бо тато наш важливі справи вирішує.

Ми з сусідами дрова на 2 купували, навпіл,то сусід свої порізав давно і склав, а наші пеньки як стояли, так і стоять, мокнуть. Я їх піду рубати?

-Доню, подумай, може не варто шлюб руйнувати, у вас же дітки. – Дітки, дітки його коли востаннє бачили тверезим, або хоча б бачили взагалі. Він або на роботі, або на гулях, я що маю терпіти таке,таке життя ти мені бажаєш?

-Доню, але ж і ти мала передбачити, хіба тебе хто змушував, де твої очі були? Треба було головою думати, я тобі тут не помічниця. У нас місця мало, сама знаєш, на кілька днів пущу, не більше. А там мирися, всі так живуть”.

Я вийшла на своїй зупинці і думаю, якщо жінка працює, рубає дрова, годує дітей і все робить, то навіщо той чоловік, одна назва тільки. Та і мама теж хороша, замість того щоб підтримати, ще й жару в вогонь додала.

Ну не кажуть чоловіки при першій зустрічі, що вони ласі до оковитої і до жінок, не кажуть, але як би було добре якби хто на лобі написав. Отак дивишся, наче нічого мужчина, а тільки шапку підняла, на чоло заглянула а там написано – гульвіса.