Не марнуйте життя та свій час. Зараз я дуже шкодую про минуле

Мені 50 років. Ось уже 11 років я розлучений. І начебто щасливий, начебто все добре, і життя таке, яким я хотів його бачити. Але все це тліє наче вугілля, наче сонце, що рухається до заходу, воно горить яскравим і сильним вогнем, але це все останні його хвилини, перед тим як воно догорить до кінця.

Таке почуття, що то вже все, фінал. Іноді здається, що не живу, а доживаю за інерцією, як багаття, що скоро погасне. Часом здається, що життя вже минуло, що все, що могло бути й добрим і поганим, воно вже пройшло і залишилося десь там за спиною.

Я не можу сказати, що зрада дружини, її роман, і наше розлучення мене зломили. Ні, я зумів усе пережити і йти далі. Але щось у мені надломилося, щось зникло зовсім, назавжди, і без цього чогось життя перетворилося на багаття, що догоряє. З величезного яскравого живого полум’я все обернулося в маленький втомлений вогник, що повільно зникає в темряві.

Я точно знаю, відчуваю і можу з упевненістю сказати, що вже давно розлюбив, пережив і закрив для себе цю сторінку і в наше минуле. І поганого теж вже нічого давно немає, ні болю, ні образ, ні злості, зовсім нічого. Начебто це було і не зі мною зовсім, ніби чиєсь чуже, а зовсім не моє життя. Озираюсь назад, і немає зовсім ніяких емоцій.

Але чому ж тоді таке відчуття? Здається, що вже все, життя майже закінчене, всередині порожнеча і тиша, а щодо минулого, почуттів до нього немає, є лише величезне розчарування та жаль, що витратив своє життя свої сили емоції та почуття на негідну та порожню людину.

Є сумний жаль, що витратив своє життя на порожнє, відчуття, що колишня дружина мене висушила до дна і зім’яла, вона забрала у мене все, життя почуття сили та час, які вже ніяк повернути не можна. У душі порожнеча і величезний жаль, що моє життя так занапастили.

Я не скаржусь, я щаслива людина, я щасливий батько та дід. Але ось це усвідомлення загубленого вкраденого в мене життя, важко б’є до душі. Я як у пісні — «Хотів би все життя почати спочатку», але ми живемо лише раз, і колишнього не повернеш назад і минулого не зміниш.

Отак і живу. Начебто щаслива людина і є все, але усвідомлення того, що я міг би жити інакше і жити по-справжньому, дуже розчаровуюся. Я дуже шкодую, що пов’язав життя з колишньою дружиною, дуже шкодую, що витратив на неї всі ті роки, що міг просто жити. Єдине, про що не шкодую — це діти та онуки, я їх дуже люблю, а ось інше, таке почуття ніби твоє життя в тебе вкрали, і назад його вже ніколи не повернеш.