Не можу забути шкільне кохання, цей ідеал наче в моїй голові, я не уявляю себе з іншим чоловіком

Я хочу вам розповісти про своє не взаємне кохання. В перше я його побачила в 7 класі. Він був моїм одноклассником. Я перевелася в його школу, через сімейні обставини, сиділа поруч з ним, так розподілила класна керівниця.

Це не любов з першого погляду. Це було поступово. Я стала йому симпатизувати, день від дня, все більше і більше.

Остаточно зрозуміла тільки тоді, коли вчителька попросила пересісти мене за іншу парту. Ех, ностальгія.

Пам’ятаю як я його приревнувала до інших дівчат, коли він звертав на них увагу і спілкувався. Але коли він повз проходив моє серце шалено билося.

Один раз було, що, я як завжди чекала свою маршрутку і він теж чекає. Мої ноги стали тремтіти. Я хотіла провалитися в землю. Але якщо я не побачу його то мені погано. Нескінченно нудьгувала.

Я так мріяла, я так хотіла щоб ми були разом. Але навіть заговорити з ним не змогла. І єдине що знаю про нього, це те що він лівша і добре малює і ходить на гурток з танців. Більше нічого.

Так я і не змогла зізнатися в своїх почуттях. Він був моїм першим коханням. Я завжди думала що він ніколи не може полюбити таку як я.

На даний момент мені вже 18 років. Але мені завжди цікаво що з ним стало, чим він займається. До речі він в 9 класі продовжив своє навчання в коледжі. Чи правильно я зробила? У вас були схожі ситуації.