Мені дуже подобалася дівчина, з якою зустрічався син. Але вони посварилися, і він одружився з іншою.
Віка мені здалася зарозумілою та нетовариською. Мене це турбувало, бо вони збиралися жити у нас. Старша донька з чоловіком купили квартиру в іншому місті, відкрили свій маленький бізнес і допомоги у нас не вимагали, навіть самі могли грошей підкинути чи ще чогось.
Дочка сказала, що не претендуватиме на свою частину квартири, якщо син залишиться з нами і допомагатиме нам. Він погодився на ці умови.
Народилася онука, і тут невістка почала налаштовувати сина, щоб продати нашу квартиру та купити дві однокімнатні. Мені це не сподобалося. Я наодинці поговорила з ним, сказавши, що він може залишитись без нічого, якщо я цього захочу.
Я так сказала, тому що розуміла, що якщо вони розлучаться, мій син залишиться без даху над головою. На той момент він їздив машиною чоловіка за довіреністю. Ми планували подарувати молодим машину за онучку. Але зрозуміли, що з таким ставленням цього не варто робити.
Потроху притерлися, життя налагодилося. Через 10 років батьки невістки дали грошей на перший внесок, решту ми додали. На той час син із невісткою вже самі купили машину. Ми просили народити ще одну дитину, але невістка сказала, що не хоче втрачати роботу та знову займатися малюком.
І ось онуці вже 17 років, і вони повідомляють нам, що невістка чекає дитину і буде хлопчик! Нібито дочка вийде заміж і піде від них, а їм буде самотньо. У шоці не лише ми всі, а й онука. Вона спочатку не повірила, вирішивши, що батьки її розігрують, а потім дуже образилася, зрозумівши, що це правда.
Їй зараз потрібна їхня допомога, а вони весь час і кошти вкладатимуть у малюка. Я можу зрозуміти онучку, вона звикла бути сама, все для неї, мріяла, що вони куплять їй машину, допоможуть з житлом, а тут таке.
Не можу зрозуміти свого сина, котрий у всьому слухається дружину. Я так засмучена, що думаю і онука не любитиму.