Те, як Інга вчинила з Ігорем, багато хто досі вважає чимось надзвичайним.
– Ні, ну, ми, звичайно, все розуміємо, – як один дивувалися всі, хто співчував Ігорю, та які опинилися в епіцентрі подій, або якось інакше дізналися про те, що сталося.
– Він обдурив дружину, їй прикро, вона розлютилася, вирішила помститися. Але щоб так? Адже вона все-таки жінка. І мати! Вони ж мають двох дітей!
– Старший цього року до школи йде, молодша нещодавно вперше промовила «мама». І ми його не виправдовуємо, ні! Ми визнаємо, що так, Ігор повівся огидно. І вчинок, який він зробив, – мерзенний.
– І Ігор, безумовно, заслуговував на покарання. Але ж не такого! Зрештою, – ми ж люди, а не звірі! Живемо не в барлогах. І в своїх вчинках хіба ми керуємося законами джунглів? Ні, звісно!
– Ми живемо за іншими законами. І має бути відповідність між злочином та покаранням. Погано, коли одне не відповідає іншому.
– А, на нашу тверду думку, помста Інги своєму чоловікові надто перевищує його провину!
Ті, що співчували Ігорю, втішали його. Просили триматися, не падати духом, не думати, що життя на цьому скінчилося.
Ігор дякував за підтримку і зі свого боку хотів хоч якось порозумітися з тими, хто був на його боці.
– Я не чекав, присягаюся! – тремтячими губами промовив Ігор. – Слово честі. Адже ми вісім років разом. Двоє дітей. І за весь цей час я жодного разу, розумієте, жодного разу не попався. А тут!
– Я не знімаю з себе провини. Ні. Так, я не мав рації. Хоча, якщо вдуматися, то в чому мене звинувачують? У чому такому я не мав рації? Що привів у дім іншу? Але ж я не знав, що Інга повернеться додому раніше. Ну, слово честі, не знав. Ну ви мені вірите?
– Ми віримо, віримо, – відповіли ті, хто співчуває.
– Якби я тільки знав, що Інга заявиться раніше і виявиться такою мстивою. Якби я знав!
– І що ти зробив би тоді? – поцікавилися прихильники.
– Я був би обережнішим, – відповів Ігор. – Я не приводив би Діну до себе. Ми поїхали б до неї. А тепер? Навіть не знаю, що робити. Але найприкріше, знаєте, що?
– Що?
– Що всі ці роки, що ми разом, Інга прикидалася невинною тихонею! Хочете, вірте, хочете, ні, але я жодного разу грубого слова від неї не чув. За весь час! Навіть, коли я ображав її незаслужено, вона терпіла. Ви розумієте, до чого це призвело?
– До чого?
– До того, що вона тим самим ввела мене в оману. І я вирішив, що мені дозволено все. Я був упевнений, що Інга стерпить будь-яку мою провину.
– Навіть, якщо дізнається, що зустрічаюся з іншими. Можна сказати, що це вона у всьому винна. Своїм всепрощенням вона мене провокувала на постійний обман!
– Вона просто хитра та підступна жінка, – наполягали прихильники. – І добре, що тепер ти знаєш про це.
– Та мені тепер що з того, що я знаю? – сердився на них Ігор. – Якби я знав раніше – інша річ! Я б тоді не був таким сміливим та самовпевненим, коли запрошував до себе Діну.
– А Діна як?
– Що як?
– Тримається?
– А що їй буде? Весь уд ар прийшовся на мене! Діна взагалі залишилася осторонь. Знати мене не хоче. На дзвінки не відповідає. Поняття не маю, що з нею, і це мені зовсім не цікаво. Не до Діни мені зараз, розумієте?
– Значить, ця твоя Діна теж хитра і підступна інтриганка!
– Може, й так, – сумно погодився Ігор. – Тільки Діна, між іншим, як відчувала, – попереджала мене. Побоювалася, що раптом дружина раніше повернеться. Мені б до її слів прислухатися, а я, навпаки, ще сміливішим став. Сказав, що мені начхати на дружину.
– Загалом, – погодилися прихильники, – ти мав право так говорити. Це ж твоя квартира. А Інга не працює. Сидить разом із дітьми на твоїй шиї. Вдома цілими днями. А ти – господар. Тому, що єдиний у родині годувальник!
– Ось! І я так думав. Квартира моя! Єдиний годувальник теж я! До того ж вона мало не щодня казала мені, що любить мене. Пилинки з мене здувала. Виконувала будь-яку мою забаганку. І ось тепер ви бачите, що це було за кохання.
– Хитра, підступна, лицемірна інтриганка, – хитаючи головами, промовили все ті ж прихильники.
– І що тепер робити? – мало не плачучи, спитав Ігор.
– Поняття не маємо, – відповіли ті. – Але одне знаємо точно, Ігорю. Що не хотіли б опинитись на твоєму місці. Ворогу б не побажали.
– Та це зрозуміло, – погодився Ігор, згадуючи той злощасний день, коли він просто неуважно слухав дружину.
***
Місяць тому, у п’ятницю, Ігор прокинувся рано-вранці, побачив, що дружини поряд немає, і вирішив, що вона вже поїхала з дітьми на дачу.
Чому він так вирішив? Тому що в четвер увечері Інга повідомила йому, що збирається їхати рано-вранці в суботу до своєї мами на дачу.
Ось про суботу Ігор і не почув. І подумав, що вже завтра рано-вранці Інга з дітьми поїде. І немає нічого дивного, що прокинувшись вранці, і не побачивши поряд дружини, він подумав, що вона поїхала.
– А коли така справа, – сказав собі Ігор, – то й на роботу я сігодна не піду. Зараз зателефоную своєму заступнику і скажу, що погано почуваюся.
Поговоривши із заступником, Ігор зателефонував Діні.
– Моя до понеділка буде на дачі, – сказав він. – І якщо ти мене по-справжньому любиш, то доведи це.
– Як? – Не зрозуміла Діна.
– Приїжджай зараз до мене.
Діна не одразу погодилася. Виправдовувалася поганим передчуттям. Але Ігор наполіг на її приїзді. Сказав, що коли вона не приїде, він серйозно замислиться про щирість її почуттів.
І Діна приїхала. А що їй лишалося робити? Як вона могла довести, що любить Ігоря.
– Я ще навіть не снідала, – зізналася Діна, коли приїхала.
– Так зараз і поснідаємо, – радісно промовив Ігор.
Він показав гості, де кухня та інше необхідне для приготування смачного сніданку. Сказав, що чекатиме сніданок у спальні.
За пів години сніданок був готовий, а вже за дві години Інга з дітьми, як ні в чому не бувало, повернулася додому.
А чому вона не мала повернутися додому? Адже на дачу з дітьми вона повинна була поїхати завтра. А сьогодні, оскільки ніч була спекотною і задушливою, вона просто вирішила раніше встати і піти з ними гуляти.
Погуляла та повернулася. І повернулася в самий невідповідний момент!
Ігор і Діна були такі зайняті, що, звичайно ж, не чули, як відчинилися двері, і в кімнату ввійшла Інга. І їй навіть довелося вимовити кілька слів, щоб привернути до себе увагу.
– Ви чого репетуєте? – суворо запитала Інга. – На сходах чути.
Ігор та Діна одночасно подивилися на Інгу. Ігореві для цього довелося озирнутися назад.
– Тихше можна? – пошепки сказала Інга. – Дітей налякали.
Діна, та просто одразу злякалася і сховалася під пледом. А Ігор – ні, не злякався. Навпаки. Сміливо зажадав від дружини пояснення її негідної поведінки. Намагався зрозуміти, чому вона заявилася додому раніше часу.
Нагадав, що її чекали лише у понеділок. Дивувався, чому вона не зателефонувала і не попередила. До того ж, не забув додати, що йому начхати на все. І нічого пояснювати, а тим більше виправдовуватись, він не збирається.
– А якщо тобі щось не подобається, – додав він на закінчення, – то можеш іти. Утримувати я тебе не маю наміру. Обійдусь і без тебе. Забирай дітей та їдь до мами своєї. Ось вона зрадіє!
Ігор говорив довго та впевнено. А коли він, нарешті, замовк, Інга вирішила сказати кілька слів.
– Я піду, Ігоре, – спокійно відповіла Інга, уважно оглядаючи кімнату, – але врахуй. Я тобі помщуся!
– Та мстися скільки завгодно, якщо тобі легше стане! – сказав Ігор, радіючи тому, що все так швидко, а головне, легко закінчилося.
– Знайшла чим лякати! Помститься вона! Та ти можеш хоч вся на свою помсту зійти, – мені начхати і розтерти. Зрозуміла?
– Зрозуміла, – спокійно відповіла Інга.
– Ну от і добре, – теж спокійно промовив Ігор.
Вислухавши чоловіка, Інга вийшла зі спальні та зачинила двері. На той момент Ігор ще ні про що таке не думав. І тільки коли вони з Діною захотіли вийти, стало зрозуміло, що це не так просто, як вони думали. Одягу не було. А двері спальні були зачинені на замок.
Звичайно ж, Ігор та Діна почали вимагати негайно повернути їм одяг та випустити їх.
– Випущу, – відповіла Інга. – Але не зараз. Доведеться потерпіти.
Ігореві не хотілося чекати. І він навіть намагався виламати двері. Але в нього нічого не вийшло.
– Змиріться, – сказала Інга. — І сидіть там тихо, якщо хочете сьогодні звідси вийти. Не кричіть і не стукайте, бо дітей лякаєте. Сказала, випущу, значить, випущу. А стукати і кричати безглуздо. Можете поки що телевізор подивитися.
І Ігор упокорився.
– Гаразд, – сказав він Діні. – Подивимося телевізор. Нічого вона нам не зробить. І рано чи пізно вона нас випустить. І тоді я влаштую їй!
І Ігор з Діною стали дивитися телевізор. А що їм ще робити? У них навіть телефонів при собі не було.
– Звичайно, я розумів, – розповів пізніше Ігор, коли вже все було далеко позаду, – що Інга захоче мені помститися. Жінки вони всі мстиві. Як кішки. Тим більше, що Інга сама мене про це попередила.
– Але ж я як міркував? Коли це ще буде? Так? Мине час, і вона охолоне. Ну, не знав я, що мститися вона стане одразу. Ось одразу. І все тут. Не знав!
– А найголовніше, що мені й на думку не могло спасти, що помста її виявиться настільки безжальною. Чесно скажу, був готовий. Тільки не до такого. Навіть припускав, що вона помститься мені з іншим, і був готовий до цього. А вона… І ось як мені тепер жити?
Що зробила Інга, – спитаєте ви?
Зачинивши двері спальні на замок, вона одразу зателефонувала своїм батькам та батькам Ігоря. І попросила їх терміново приїхати до неї у важливій справі.
– Що саме сталося, не скажу, – відповіла на їхні запитання Інга. – Приїжджайте, самі все побачите. Без вас мені з цим не впоратися.
Чому вона так зробила, – запитаєте ви?
Тільки з однієї простої причини. Річ у тому, що і батьки Ігоря, і її батьки, в Ігорі душі не чули. І любили його більше за неї.
Навіть коли Інга скаржилася комусь із них на Ігоря (чи його батькам, чи своїм) на грубість або те, що Ігор часто не ночує вдома, ніхто з них на це не звертав уваги.
І її рідні мама з татом, і свекруха зі свекром, – всі, як один, переконували Інгу в тому, що з Ігорем їй просто пощастило, що вона повинна молитися на нього без утоми весь день і в ногах у нього валятися.
– Та Ігор твій мало того, що чесний і зразковий чоловік, – казали вони, – так ще й успішний підприємець, і грошей багато заробляє. Знаєш, скільки в нього рахунків у різних банках? А нерухомості скільки!
– В одному тільки Києву три квартири, які він здає. І наша тобі порада, дівчинко, не буди лихо, поки воно тихе, а зверни насамперед увагу на колоду у своєму оці, а не на смітинку в його. Кому ти потрібна з двома дітьми?
– Подумаєш, сказав грубе слово! А ти терпи! Тому що він правильно сказав. Сама винна! І що вдома твій чоловік не ночує, теж ти винна. Ти, дівчинко, ти!
– У хорошої дружини чоловіки завжди ночують тільки вдома. У собі копайся, а не в нашому коханому та дорогому синові та зятю.
Ось Інга і терпіла, і копалася у собі, і вважала себе винною. А тут така подія! Ну, як було не подзвонити його та своїм батькам?
Можливо, якби справа обійшлася тільки родичами Інги та Ігоря, нічого особливо страшного і не сталося б. І коханого сина та зятя, напевно, зрозуміли б і пробачили. І на цьому справа й закінчилася.
Але Інга зателефонувала ще декому.
Річ у тім, що коли вона виходила зі спальні, вона прихопила не лише одяг Ігоря та Діни, а й сумочку Діни. У сумочці знайшла її телефон.
І виявилося, що Діна заміжня. І в неї, і її чоловіка також є батьки. Ось їх Інга і запросила в гості, по терміновій справі, що стосується Діни.
І вже за годину у квартирі зібралося багато народу. І всі чекали на пояснення. Інга впустила їх у квартиру, обіцяла сюрприз і просила поводитися дуже тихо.
– Зараз ви про все дізнаєтесь, – шепотіла вона. – Зараз ви все зрозумієте. Лише тихо. Проходьте на кухню та чекайте.
– Чого чекати? – дивувалися ті, хто приїхав раніше.
Коли зберуться всі, – відповіла Інга. – Не хвилюйтеся. Залишилося недовго. Повірте, буде весело! Вам сподобається.
А коли всі запрошені були у зборі, Інга підвела їх до дверей спальні та відчинила їх.
– Прошу, – сказала вона, відчиняючи двері.
Сама Інга вирішила у спальню не заходити. Навіщо? Там і без неї нудно не було. Інга просто забрала дітей та поїхала з ними на дачу. Навіщо їм спостерігати таку ганебну картину?
Звісно, – було розлучення, багатомісячний поділ майна, сварки. Батьки оговтувалися від побаченого, але намагалися переконати, що треба пробачити, – бо діти та достаток. Хоча дуже не тисли, бо зганьбився “любий” зять пристойно.
Дякувати Богу, не залишилася розлучена дружина з дітьми просто неба. Була в них і квартира трикімнатна, і гроші водилися, та ще й аліменти пристойні суд призначив, – не дарма ж з бізнесменом жила, хоч і з таким недолугим…
Як вам помста дружини? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
