– А ви що – це їсте? Капець! Це ж минуле століття! Давайте замовимо нормальну їжу. Навіщо паритися? Піцу, фрі, роли, зрештою. Дорогувато, звичайно, але ж у вас гості все ж таки. Можна й розщедритися.
– Так, Поліна, ми їмо супи та каші. І вважаємо, що це корисно для здоров’я. І тобі теж така їжа не завадить. Та й у себе в селищі, я думаю, ти харчувалася далеко не їжею з доставки, – Тетяна спокійно відреагувала на випад племінниці чоловіка, що сьогодні приїхала до них у гості.
– Ну я думала, що в місті всі їдять ексклюзив, а виявляється, те саме, що й у селі.
Її приїзд був вимушеним. Дівчина закінчила школу і тепер приїхала до обласного міста, щоб навчатись у технікумі.
Сказала, що згодом піде до гуртожитку.
– Не партеся, родичі. Довго у вас не затримаюсь. Як тільки вирішу, що ви мені набридли, піду до гуртожитку. А взагалі мені мамка сказала, щоб я у вас жила. Не об’їм я Вовку, казала. Нехай також візьме участь у твоїй долі.
Тетяна багатозначно глянула на чоловіка. Ось уже про кого вона найменше зараз думала, то це про долю його племінниці. У неї батьки є, ось хай і переживають.
Поліна колупалася виделкою у тарілці, на якій була гречка та тюфтелька. Тетяна приготувала все свіже, смачне і салат із капусти із зеленим яблучком налагодила.
І тепер гостя сиділа з незадоволеним обличчям і безцеремонно лаяла частування господині. Семирічний Максимко уплітав вечерю за обидві щоки, щиро не розуміючи, чому Поліна не хоче їсти таку смачну мамину їжу.
– Дядьку Володю, а в аквапарк сходимо в суботу? Мені хлопці у селищі розповідали, що там просто відрив! Сходимо, га? – раптом запитала Поліна.
– Поліна, аквапарк – це задоволення не з дешевих, особливо якщо всією родиною йти. Ми не планували витрачати найближчим часом таку суму на дрібниці, – спокійно відповів чоловік.
– Та ти й не бери всіх. Давай з тобою вдвох сходимо. Я й сама можу, ти тільки квиток мені купи!
– Це питання ми поки що відкладемо, добре? – Чоловік тримався спокійно. Тетяна вже починала злитися.
– Ну гаразд, – невдоволено буркнула Поліна.
До початку навчального року залишалося ще кілька днів, і дівчина вирішила відірватися на повну. Вона спала до обіду, потім вирушала гуляти містом.
Додому заявлялася вже ближче до вечора і була завжди незадоволена тим, що подавали на вечерю. Допомогти в чомусь Тетяні, яка цілий день була на роботі, їй і на думку не спадало.
Її безцеремонність і нетактовність, відсутність хоч якогось уявлення про те, як потрібно поводитися в гостях, гнівали Тетяну. Вона скаржилася чоловікові, що Поліна бере без дозволу її речі, користується косметикою та духами без попиту.
– Скоро дійде до того, що вона в нас почне брати гроші без попиту! – обурювалася вона. – Ось дивися, всю шафу перевернула. У мене тут завжди лад ідеальний. А зараз не зрозумію де що лежить. Ось що вона тут шукала, скажи мені?
Поліна без сорому розгулювала по квартирі в гарному атласному халатику Тетяни, від неї сильно несло дорогими парфумами, які Тетяна берегла.
Робити зауваження дорослій людині жінка не вважала за потрібне. А от чоловікові висловлювала невдоволення щовечора.
– Поліно, ну ти хоч би сміття винесла, чи що. Та й Тетяні з вечерею могла б допомогти – хоч картоплю почистити. Не розвалилася б, – сказав їй наступного дня Володимир.
– Ні, дядьку Володю. Я відпочиватиму. Маю право. Я в селі так поралася, що не дай боже! Город, кури, поросята, будинок величезний – все на мені було, – без тіні сором’язливості відповідала йому нахабна племінниця.
– Я ось матері подзвоню і розповім, як ти тут прохолоджуєшся, – вже різкіше сказав він. – І припини брати речі Тетяни! Що за нахабство!
Поліна лише невдоволено пирхнула у відповідь. Мовляв, і чого повчають, дістали вже своїми вченнями. У школі виховували, дома теж, а тепер ще й тут. Все, годі! Вона тепер доросла!
Наступного дня Тетяна, прийшовши додому ввечері, відчула явний запах тютюнового диму у квартирі. Заглянувши у відро для сміття, виявила… Так і є недопалки.
– Поліна, ти що прямо тут диміла? Ти знаєш, що у Максима алергія? Навіть Володя у квартирі ніколи цього не робить. Що ти собі дозволяєш? Переїдеш до гуртожитку, там роби що хочеш, а тут не смій! Ще не вистачало швидку дитину через тебе викликати!
Вона вже ледве стримувалася. Завтра перше вересня. І чого вона чекає, чого не переїжджає? Скільки можна їм нерви тріпати своєю присутністю?
Була б дівчинка вихована, а то невідомо що. Ось виховали батьки донечку на свою голову.
Тетяна ввечері розповіла чоловікові про чергову шокуючу витівку його племінниці.
– Ти маєш з нею поговорити. Нехай переїжджає вже до гуртожитку. Нема чого чекати.
– Та я дзвонив сестрі Алевтині. Запитував, чому Поліна у нас затрималася. Так вона мені відповіла, що не беруть її до гуртожитку. Наче там місць уже немає, – відповів спантеличений Володимир.
– Я сподіваюся, ти сказав, що вона не житиме у нас? Нам самим тісно. І зайвих кімнат для таких ледарів у нас немає, – роздратовано промовила Тетяна.
– Сказав, та толку немає. Алевтина каже, приїду днями, будемо кімнату їй шукати. А поки що нехай у вас поживе. Ось такі справи. Ну, не вулицю ж нам її гнати. Потерпи ще трохи, – попросив дружину Володя.
Але наступного дня сталося таке, що закрило Поліні дорогу до цього будинку назавжди.
Тетяна збігала з ранку на роботу, а потім відпросилася, щоби сходити з Максимом до школи на лінійку, присвячену першому вересня.
Урочистість була намічена на одинадцяту годину. Тож вона все встигала.
Купивши дорогою квіти для синочка, Тетяна прибігла додому, розбудила Максима.
– Синку, до школи час. Перше вересня надворі.
Одягнувши свій улюблений бірюзовий костюм, Тетяна дістала скриньку з коштовностями. Вирішила, що комплект із топазом, який чоловік подарував їй на тридцятиріччя, буде якраз.
Але обручки та сережок не було. Не знайшла Тетяна також і гарний тонкий ланцюжок з діамантовою обробкою, що одягала в особливих випадках.
Їй стало жарко. Вона почала гарячково згадувати, куди могла їх прибрати. Але згадувати не було що, її прикраси завжди лежали в одному місці.
Тетяна засмутилася. Вона зрозуміла, звідки ноги ростуть. Вирішила синові свято не псувати та всі з’ясування відкласти до вечора.
– Володя, у нас неприємність! – повідомила вона чоловікові, щойно той переступив поріг будинку. – Зникли мої прикраси. Ти ж знаєш, як я дбайливо до них ставлюся. Вони завжди лежать в одному місці. Але сьогодні я не виявила того дорогого комплекту, що ти мені дарував на ювілей, і ланцюжок.
– У сенсі – не виявила? – розгубився він. – Може, дивилася погано?
– Та добре я дивилася. Дуже добре, – сумно відповіла Тетяна.
– І що ти думаєш? Може, Максим узяв погратись?
– Не кажи нісенітниці! Він знає, що цю скриньку не можна чіпати. І ніколи її до рук не брав. Навіщо йому прикраси, він не дівчинка? – обурилася вона.
Вирішили дочекатися Поліну. Вона цього вечора прийшла вже пізно. Від дівчини густо пахло гуляннями.
– Відзначали свято. Маємо право, ми тепер студенти! – весело видала вона.
– А ну йди сюди, студентко! – грубо крикнув їй Володимир. – Ти що, до злодійства опустилася?
– Не зрозуміла, – безглуздо простягла вона.
– Куди поділа золоті прикраси Тетяни? Ну, відповідай!
– Які прикраси? Ти що, дядьку Володю? – не розуміла Поліна. – Не брала я нічого.
– Мені що поліцію викликати, щоб вони тебе обшукали, а потім забрали до в’язниці? Може, сама віддаси? Ти знаєш скільки це коштує?
– Та нічого я не брала! Що це за наїзди? – гикнувши, видала племінниця.
Перепалка тривала довго. Внаслідок цього вдалося з’ясувати, що за день до цього до Поліни в гості приходив молодий чоловік, з яким вона познайомилася в парку. Це він димів у квартирі. І тепер стало ясно, що вкрав золото, поки Поліна розмовляла телефоном.
Довелося наступного дня йти до поліції, писати заяву. Мати Поліни, що приїхала, слізно просила пробачити її недолугій дочці. Привезла гроші, які вони з батьком щойно отримали за кабанчика.
– Ось вам за зниклі прикраси. Не вистачить, ще привезу. Курей продам. Тільки не губіть дівчину, – плакала вона, вмовляючи брата.
Поліну вона забрала додому. Сказала, що рано тобі ще своїм розумом жити. Немає в тебе ще його. Вдома нам із батьком допомагатимеш. – Ось, Володю, до чого наша з тобою доброта доводить, – провівши гостей, сказала чоловікові Тетяна.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
