У 20 я вийшла заміж, народила дитину, загалом, була гарною домогосподаркою, заощаджувала кожну копійчину, щоб чоловік закінчив академію – все для нього коханого. Адже я не тільки займалася домашнім господарством, а й у вільний час розносила листівки, газети, загалом, займалася всім, що приносило дохід, тому що у чоловіка зарплата була дуже маленька, та й навчання справа не з дешевих.
Чоловік був дуже шкідливий, як маленька дитина: хочу те, не знаю що, роби так, не знаю як. Каші він не їв, любив усе м’ясне. Грошей немає, щоб м’ясо у борщі плавало.
Так минуло 10 років. Чоловік закінчив академію, отримав пристойну посаду, але ставлення до мене якось змінилося. Він все частіше затримувався на роботі, постійно пропадав із друзями, тижнями не буває вдома. А коли повертається, на моє запитання, де пропадав, відповідав: багато знатимеш – скоро постарієш.
Я почувала себе домробітницею, а не дружиною. Він постійно мені хамив, кричав, обзивав, знущався з мене, як хотів. Хоча я в салони ходила, доглядала за собою, і чоловіки завжди проводжали мене довгим поглядом. З таким чоловіком я справді почувала себе «жабою» та «дурепою».
Одного дня я сказала досить. Набридло! Влаштувалася на постійну роботу і пішла до неї з головою. Через те, що я на сім’ю забила і основний час приділяла роботі, я незабаром отримала підвищення і стала керівником відділу. До чоловіка почала ставитися, так само як і він до мене. У нас не було скандалів, все робилося без криків та істерик, але трохи я почала його перевиховувати. Близько 5 років витратила на перевиховання.
І ось диво – чоловік мене обожнює. Я не перебільшую – «на руках носить»! Навіть кумедно писати. Після роботи не так, як раніше, до бару з друзями, а додому, бо я приїду з роботи пізно, а дитину треба нагодувати та перевірити уроки. Навіть готувати навчився.
Нині у нас просто ідеальна родина. А для себе я зрозуміла, що не потрібно повністю віддавати себе чоловікові або дітям – вони такої жертви ніколи не оцінять. Головне – любіть себе.
