Завжди сварився з жінкою щодо того, що в домі безлад постійний. Як не прийду з роботи, а вона вічно щось миє, завжди зайнята а в будинку переворот. Ну так, у нас 4 дітей, старшій 16 меншому 4. Але ж діти хіба зроблять такий безлад?
Жінка працює, з 9 до 16.00 робить в приватній клініці уколи, крапельниці, аналізи там різні. Робота, одним словом не важка. А я водій на маршрутці, що не день то пекло, бо тяжко працюю. То і рахую що їй нема чого жалітися, що їй? Сидить в прохолодній лікарні і укольчики дає свої.
Вдома могла б щось зробити вже. А то поки я в 8 вечора прийду, то вона тільки й встигає що уроки з дітьми зробити та їсти зготувати за кілька годин. Я б вже за цей час все зробив би. В суботу та неділю в неї золоте правило, вдома нічого не мити і не робити, вона в ці дні дітьми займається. А могла б і не в м’яча гратися, а вікна помити, чи сорочки мені попрасувати.
Вона постійно щось робить і все якось не так, поки пере, то борщ википить, поки готує то діти на весь будинок голосять. Хіба не можна зробити все нормально. А то армагедон якийсь, а не будинок. Мені навіть друзів соромно привести щоб футбола разом подивитися, доводиться в бар ходити. А якщо й сідаю за телевізор, то відразу вислуховую порцію критики щодо того, що я нероба і безтолоч. Мені образливо, я – чоловік, добуваю гроші, гарно заробляю, може кажу, не в мені проблема, дорога, а в тобі? Кажу може піти мені, але що ви без мене будете робити.
А нещодавно заявила мені, що якщо так буде далі, то вона мене вже дійсно вижене. Буцім я не допомагаю нічого. Але що я допоможу я ж працюю. На розумію чого їй треба, що не так?
