Не розумію, як можна дитину викинути з родини, як непотрібний старий черевик. Особливо, якщо сам свого часу з піною біля рота вимагав, щоби син жив з тобою

У нас із колишнім чоловіком двоє дітей. При розлученні я розраховувала, що вони обоє залишаться зі мною, але колишній бив копитом і вимагав, щоб син залишився з ним.

– Ти не зможеш нормального мужика виховати! Будеш йому до двадцяти років шмарклі підтирати! – пояснював колишній.

Оскільки діти й так нервували з приводу розлученням, я вирішила, що не стану перетворювати їхнє життя на пекло, тому з вимогою чоловіка погодилася.

Як батько колишній чоловік мені здавався добрим, із сином завжди займався. Та й сама дитина була не проти залишитися жити з татом. У результаті дітей ми поділили.

Спочатку колишній часто спілкувався з донькою, приїжджав, дзвонив, але поступово все звелося до дзвінка раз на місяць для галочки та приїзду на свята.

Я з сином бачилася через день. Він забігав після школи й проводив у нас один із вихідних. На батька син не скаржився, був ситий, одягнений, взутий і задоволений життям.

Чотири роки тривала такий наш спосіб життя, доки у колишнього чоловіка не зʼявилася нова жінка. Тоді він вже й сином припинив цікавитись.

Раніше – постійні суперечки, який вихідний син проведе зі мною, а після появи нової жінки став на всі вихідні без зайвих питань відпускати.

Але розмов про те, що син йому заважає, не було. Сам син скаржився лише на те, що тато багато часу проводить зі своєю жінкою, але це було передбачувано.

Пів року тому у колишнього було весілля. Діти на ньому були, мене з ввічливості запросили, я з ввічливості відмовилася. Мені там робити було нічого.

Навіть після весілля колишній чоловік не одразу розпочав розмову про те, що син йому заважає. А я на цю розмову чекала, бо за поведінкою сина було вже зрозуміло, що з батьком йому живеться тепер не так солодко, як було раніше.

Нещодавно колишній таки дозрів. Він просто приїхав, поставив у коридорі сумки з речами сина, впхнув заплакану дитину у квартиру.
– Забирай сина, а то в нас тут немовля скоро буде, не буде на нього часу, – прямим текстом, прямо при дитині заявив колишній.

Я хоч і чекала на щось подібне, але не думала, що все буде подано ось таким чином. При дитині говорити такі слова – це верх свинства та жорстокості.

Син тепер живе зі мною та сестрою, але він дуже пригнічений, часто зривається на істерику, будь-яке зауваження закінчується криками “давай, відправ мене до дитбудинку, я нікому не потрібен”.

Довелося шукати психолога, щоби стабілізувати стан дитини. А зараз я готую документи до суду, щоб офіційно було підтверджено, що обидві дитини житимуть зі мною.

Не хочу, щоб чоловік за своєю примхою міг просто приїхати та забрати сина. Більше я цьому негіднику дитину не віддам, годі. Він вже награвся і викинув його як непотрібну річ.

Мені навіть аліментів не треба, я просто хочу, щоб ця людина більше не з’являлася у нашому з дітьми житті. Дочка вже до батька байдужа, син вважає зрадником, відмінні успіхи батьківства.

Ось би ще позбавити цього татка батьківських прав, щоб взагалі лишився жодних привілеїв. А то с появою третьої дитини буде оформлювати багатодітного татуся.

You cannot copy content of this page