Не скажу, що він красень, просто я люто захотіла, щоб цей чоловік був моїм, мені було наплювати, що він давно одружений, що у нього є 2 дітей. Через різних знайомих я дізналася його номер телефону, почала писати, дзвонити

Ось вирішила написати історію свого життя і попросити поради. Мені 36 років, я досить симпатична молода жінка, у мене є хороша робота, квартира, багато друзів і подруг. Була одружена, зі своїм першим чоловіком Дімою, ми разом вчилися в університеті – студентська любов, на 3-му курсі розписалися, а через рік зрозуміли, що пристрасть минула і ми – чужі люди.

Зібралися розлучатися, а тут вагітність, вирішили, може, дитина збереже сім’ю. У нас народився синочок Ярослав, але нічого не змінилося і через рік ми розлучилися.

Ніяких сліз, залишилися друзями.
Після універу я влаштувалася на роботу, де і зараз працюю. Жили ми з сином удвох. Ні, звичайно, у мене були чоловіки, були романи, але нічого серйозного. З останнім намагалися почати жити разом, так потім передумали.

Я якось безініціативно ставилася до залицяльників – є так є, немає так немає. Але три роки тому все змінилося, як зараз пам’ятаю цей день.

У той рік, було дуже спекотне літо, я обіцяла Ярославу поїхати на море, але як недоречно захворіла напарниця і мене не відпустили у відпустку. Сказати, що син засмутився, нічого не сказати. Мені було його шкода, і я вирішила попросити сестру взяти малого з собою на море – вони все одно всією сім’єю їдуть.

Відправивши дитину на моря, я занурилася в роботу, та в відсипання після неї. У четвер подзвонила подруга, нагадала, що у неї день народження і що вони збираються в кафешці.

Не хотіла, але пішла. І там я побачила його, вибачте, але я відчула себе паралізованим коником.

Не скажу, що він красень, просто я люто захотіла, щоб цей чоловік був моїм, мені було наплювати, що він давно одружений, що у нього є 2 дітей. Через різних знайомих я дізналася його номер телефону, почала писати, дзвонити. Він спочатку не хотів зі мною спілкуватися. Я постійно думала про нього, у мене була мета, щоб він був поруч – і я домоглася його.

Через півроку я вмовила його на побачення, потім ще одне, я наполягала, щоб він кинув сім’ю.

Через півроку він зважився. Щоб швидше він до мене прийшов, я вмовила його залишити все дружині і дітям.

Він прийшов до мене голим (по суті), але я була на сьомому небі від щастя, 2 червня ми розписалися.

З цього моменту пройшло 1,5 роки, і я зараз страждаю, страждаю від того, що мені не потрібен цей чоловік, він для мене чужий, він мене дратує, я не розумію, чому я так тоді за нього боролася!

Він мене не те що дратує, він мене бісить. Бісить, коли він їсть, хотіла розлучитися, але потім подумала: а куди він піде, у нього нічого немає.

Останні півроку, я затримуюся на роботі, гуляю по місту допізна, їжу купую тільки собі і Ярославу, він віддає мені копійки, так як всі гроші у нього йдуть на аліменти, а я не хочу його годувати за свої гроші. У нас часто сварки, через те, що він не хоче знайти ще одну роботу.

Я знаю, він теж шкодує, що пішов від дружини, знаю, що хотів повернутися, але вона його не прийняла.

Якщо чесно, у мене миготить ідея подзвонити їй, попросити, нехай забере, але потім думаю: стоп, він що річ якась або звірятко?

Я ходила до психолога, намагалася розібратися, що за помутніння було. Якщо чесно, то я сама боюся за себе, як згадую, що я творила. Психолог порадила зробити паузу, подумати, наодинці з собою. Я дуже довго шукала варіанти, знайшла, подруга підказала попрацювати прибиральницею в нічній аптеці. Уже тиждень не ночую вдома, якщо чесно, рада. Мій пацан вже дорослий, а чоловік, я так думаю, що і радий, думаю, може бабу якусь знайде.

Всі сміються: головбух з вищою освітою вночі миє підлогу, а мені, повторюся, добре. Засмучує лише те, що так довго тривати не буде. Душа болить – що я наробила!