Ганна дізналася про зраду чоловіка випадково. Вона зовсім не підозрювала його у походах наліво, все було, як зазвичай.
Її улюблений чоловік, душа компанії та балагур, як і раніше, був уважний до неї та до дітей – Лізи та Андрія. На жінок на спільних святах не задивлявся, навпаки був ще більш уважний. Як кажуть, грім пролунав після медогляду. Ганна й сама нічого не помічала.
– Лікуватися вам треба разом із чоловіком. Окремо це не буває. Хто приніс – це ваша сімейна справа, але це передається лише стат.евим шляхом. Випадковий зв’язок, або постійний. Жодних басейнів, лазень, – це так не працює.
Ганна почервоніла, здавалося, що земля йде з-під ніг. У собі вона впевнена на всі сто.
– А помилки не може бути? – несміливо запитала вона.
– Ні. Запитайте у чоловіка. Раджу не зволікати, ось вам рецепт, там все розписано, як приймати.
Додому Ганна йшла на ватяних ногах, у голові була каша. Як, де, коли? Олег заперечував усе. Спочатку він заговорив про загальний душ на заводі, але потім почав звинувачувати Ганну в усьому.
– Завела коха нця, принесла до хати бруд, а я винен!
– Правильно! Вали із хворої голови на здорову! Найкращий захист – це ж напад!
– А що? Це ти їздиш до матері у вихідні. Чи до матері?
– А ти дізнайся! Я звідки картоплю та все інше привозила? Дізнайся, подзвони тещі! Вона на тебе чекала картоплю копати, але ж ти до своїх їздив. Тільки я привезла картоплі, а ти ні.
– А навіщо нам багато? Нам вистачить, а там треба.
– А от я зараз свекрусі подзвоню, спитаю.
– Не смій засмучувати мою матір!
– А чого ти так злякався? – Ганна вже набирала номер свекрухи та одразу ввімкнула на гучний зв’язок. – Доброго вечора, Віро Анатоліївно. Як урожай картоплі?
– Ти ще питаєш? Як копати – так вас немає, а за врожаєм регулярно!
– Регулярно?
– Чому ти дивуєшся? Олег п’ять мішків забрав тиждень тому.
– Цікаво куди? У нас їх немає.
– Немає? Ви самі там знайтеся, це ваше, сімейне. Тільки він не копав, а за картоплею приїхав!
– Вибачте, я не знала. До побачення.
– Бувай…, – свекруха ще щось намагалася сказати, але Ганна натиснула на відбій.
– Де картопля, Олеже? У твоєї кох анки?
– Ні. Навіщо все це розводити? Продав я її, гроші були потрібні.
– Мене це мало хвилює. Висновок один – збирай речі та йди!
– Куди? Мені нікуди йти.
– Де підчепив, туди і йди!
– Ти не можеш мене просто виставити, ми двадцять п’ять років разом. В нас діти!
– Двадцять чотири. Діти дорослі, – розведуть швидко.
– Куди я піду?
– Я тобі напрямок дала. Чи там не чекають?
Олег замислився. Приховувати далі не було сенсу.
– Я зустрів однокласницю. Вона одружена.
– Напевно скоро теж розлучиться?
– Не знаю.
– От і буде у вас нова родина. А мене визволи від цього бруду!
– Вона з ним через гроші, у неї свого нічого немає, вірніше є, але все його. Він її вижене в чому узяв.
– От і ти йди, – гарна пара буде!
– Ти мені повинна компенсувати, інакше я подам на поділ майна. Я тут мешкав, дітей виховував!
– Подавай. Перший внесок мої батьки дали, а це більше половини. Пів року платила я, ти не працював. А потім мої батьки продали будинок бабусі. Іпотеку було закрито.
– Вони дбали про наших дітей, щоб у них усе було. Іпотека тоді з’їдала наш бюджет, а ти не ворушився. За роки нашого шлюбу ти зміг лише продати машину, яку подарував твій батько.
– Майно можна поділити, але не нерухомість. Тут навіть ремонт зроблено руками мого брата. Іди прямо зараз. Ключі на стіл, речі поділимо у вихідний, можеш замовити машину.
Олег кинув ключі та грюкнув дверима. Ганна читала інструкцію, – лікуватися ж треба. Соромно, але нічого не вдієш. Ось і все.
Їй сорок п’ять. Майже двадцять п’ять у шлюбі. Чомусь не було сліз, було просто соромно. У голові крутилася одна фраза: “Аби ніхто не дізнався”. А чому соромно має бути їй? Чому?
Ганна почала збирати речі чоловіка. За двадцять чотири роки, ні менше, – вони тут жили сімнадцять років, зібралося багато.
Ганна збирала все у великі чорні мішки. Все без розбору. Старий інструмент від проданої машини, зламані вудки – раптом знадобляться, стара ручна швейна машинка, притягнута від свекрухи, щоб шити сорочечки дітям, яку жодного разу не діставали з футляра.
Дриль, рівень, набір викруток, все у подарункових упаковках – подарунки, якими не користувалися. Подарунки, які нагадували, що у хаті чоловік. Ганна згадала про молоток. Олег не вбив жодного цвяха.
Якщо щось треба було, то приїжджав її брат, свердлив, забивав, вішав, збирав. Речі займали багато місця, а користі від них не було. Звільнила комору, в якій давно хотіла зробити прибирання, потім лоджію.
Почала із далеких куточків квартири. Взуття, зимовий одяг, білизна. Капці були останніми, біля самих дверей. Один на верхній полиці взуття, другий внизу. Ганна ще раз обійшла квартиру, – нічого більше не було.
– Мамо, – подзвонила дочка Ліза, – що у вас відбувається? Мені зателефонувала бабуся. Там батько приїхав, ледве на ногах стоїть. Ви посварилися?
– Він сам тобі все пояснити, і Андрію теж.
– Ви розлучитесь? Мамо, у вас же онук скоро буде. Я ще нікому не казала.
– Вітаю, доню. Але це не є причиною прощати його. Не треба зараз про це. У мене все буде гаразд.
– А в тата?
– Це вже його життя.
– Там бабуся хвилюється, вона не розуміє, що сталося.
– Дізнається. Якщо зараз не проговорився, то потім доведеться розповісти.
***
Олег приїхав у суботу. Він був налаштований рішуче, але, побачивши величезні пакети, знітився.
– Ти зрозумій, у нас було кілька зустрічей, все вже скінчено!
– Все скінчено! Викликай машину та прощавай.
– Ось як! А ділити майно?
– Вибирай будь-що, але врахуй, іншого разу не буде. Більше ти сюди не ввійдеш.
– Телевізор, кавоварка.
– Кавоварку дарували мені. Як і мікрохвильову піч з комбайном. Холодильник куплено на мою премію.
– Диван, стіл. Я б і стінку взяв, тільки мені нікуди ставити. Наступного разу.
– Бери одразу. Більше ти сюди не ввійдеш. Бери та винось. Більше тобі тут нічого не належить.
Олег довго дзвонив, шукав машину, потім виносив речі. Мовчки. До обіду квартира була вільна. Меблі залишив, машина хоч і велика, але не гумова.
Ганна взялася за прибирання, відчинила вікна. Захотілося змінити все. На розлучення вона вже подала. Свекруха лаяла сина, хоч так і не дізналася правди. Діти намагалися помирити батьків, їм довелося розповісти, та не все.
***
Ганна живе сама. Брат допоміг зробити ремонт. Діти приїжджають, онук народився. Все спокійно. Іноді діти розповідають про колишнього чоловіка, але це вже її не стосується.
Олег винаймає квартиру, щовихідних їздить до матері. Мати бурчить, але на колишню невістку не ображається, – мабуть був вагомий привід, раз звашилася зруйнувати сім’ю…
Ось така життєва історія до вашого прочитання! Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками, – вам не складно, а мені приємно!
