Добридень, шановні. Хочу поділитися з вами історією про те, як свекруха обвела мене навколо пальця. І це був не звичайний типовий випадок, а дещо серйозніше.
Аж до того, що я зараз серйозно подумую, а чи не розлучитися мені з чоловіком. Хоча ми разом із ним прожили не так багато років. І у нас навіть є спільна дитина.
А сталося ось що. Близько шести років тому свекруха, доки була ще досить молодою, вирішила поїхати в іншу країну на роботу. Чоловіка у неї на той час не стало, через здоровʼя. Сидіти вдома їй було нудно, та ще й любий син одружився. На мені.
Мої батьки хотіли, щоб я зі своїм нареченим жила у нашому домі. Там у них село, свіже повітря, два поверхи. Чому б і не залишитись? Хороша була ідея.
Але ні, свекруха запропонувала нам альтернативний варіант. Загалом ми переїжджаємо до неї в квартиру, де ще живе її мама, бабуся Артема, мого чоловіка. Там кілька кімнат, гарний район, близько знаходиться буквально все. У принципі непогано.
Одна лише проблема: мама свекрухи. Хвора, літня людина. За якою треба доглядати. А ми таки молода пара, нам ще своїх дітей завести треба. Однак пропозиція свекрухи була надто привабливою.
Після приїзду вона переписує квартиру на нас, а щомісяця, що вона перебуватиме за кордоном, надсилатиме нам частину зароблених грошей. Щоб і на ліки вистачало, і на розвиток молодої родини.
Не те щоб я була у захваті, але довелося погоджуватися. Тому що сестра Артема, Світлана, навідріз відмовилася бути доглядальницею рідній бабусі. Вони з чоловіком переїхали до іншого міста, і їх такі умови не влаштовували. Ну тепер я розумію чому.
Усі наступні шість років ми справно виконували свій обов’язок. Я, скажу чесно, нічого не маю проти матері свекрухи. Але в її стані краще б нею займалися професіонали. Ми з нею намучилися дуже сильно.
Проте свекруха чесно висилала гроші, і ми з чоловіком не надто замислювалися про своє майбутнє. У мене народилася донечка, але грошей вистачало на все. Незважаючи навіть на те, що я перестала виходити на роботу і повністю присвятила себе домашнім справам. Ішов час, дитина зростала, а бабуся, навпаки, ніби ставала все менше і менше, як стара лялечка.
Вона пішла від нас за місяць до повернення її дочки додому. Сумна подія, але ми з чоловіком вважаємо, що це вона швидше відмучилась. Значить це хороша новина.
Свекруха насамперед зайнялася виконанням обіцянок (як і досі вважає). Вона переписала квартиру, де ми жили останні роки, на нас же. Так само, як і хотіла з самого початку.
А потім узяла гроші, які були в неї, та купила непогану двокімнатну квартирку. У місті, в якому жила моя зовиця, Світлана. Так просто.
Їм ще й пощастило, у їхньому маленькому містечку ціни на нерухомість просто дармові. Вважай, свекруха майже не витратилася.
Виходить так: ми з чоловіком сім років мучилися з лежачою людиною і отримали квартиру свекрухи, увагу, з самою свекрухою, як бонус. Ну а куди вона піде із власного житла?
А сестра брата, яка палець об палець не вдарила та жодного разу не прийшла до нас допомогти, отримала нову квартиру. Просто за гарні очі.
Я про це довго думала і навіть радилася зі своєю матір’ю. Вона теж вважає, що мене просто надули.
Змусили працювати нянькою-доглядальницею, без оплати. Щоб тепер я змогла жити з іншою жінкою у віці. Це, звичайно, неправильно і просто обурливо. А поскаржитися нікому.
Артем, мій чоловік, різко став на бік матері. Він заявив, що це не наша і не моя справа, куди мама вирішила віддати гроші, що залишилися в неї. Головне, що свою частину угоди вона виконала, як і ми свою. Але це ж шахрайство, як не крути.
На моє запитання, чому свекруха вирішила вчинити так несправедливо до нас, вона сказала, що любить своїх дітей однаково.
Тоді з якого дива вона не хоче переїхати в квартиру до дочки? Вона ж сама цю квартиру вибирала, тож точно знає, що вони житимуть дружно та мирно. Мабуть.
Не знаю, тому що я не думаю, що в таких умовах, де свекруха живе із сином та його дружиною, стосунки можуть бути нормальними. Все одно рано чи пізно розпочнуться скандали. Та й дитина моя каже, що хоче жити у великій квартирі.
Ось тепер я у такому підвішеному стані. Відчуваю себе ображеною та обдуреною. І батьки мене підтримують. Чоловік та свекруха мають протилежну думку, але це їхні особисті проблеми.
Донька очевидно розуміє, що їй знову доведеться жити з бабусею, якщо я щось не зроблю. Залишається тільки набратися сміливості та переїхати до своїх батьків.
Там багато місця, вони люди добрі і розуміючі. Доньку я, звичайно, заберу із собою. А там побачимо.
Якщо все залишиться на своїх місцях, доведеться розлучатися. Якщо Артем зрозуміє мене, рухатимемося далі.
Але так чи інакше варто зробити цей крок. Адже на кону стоїть не лише моя психологічна рівновага, а й моєї доньки. А також майбутнє всієї нашої родини.
