Юля готувала вечерю, чоловік Олексій мав повернутися за годину. Десятирічна донька Каріна займалася танцями.
Вона прийде за пів години, кине сумку і сяде за стіл в очікуванні вечері. У цей час вона розповідатиме про подружок, свої успіхи, про викладача… Юля посміхнулася. Доньку завжди було цікаво слухати.
У двері подзвонили. Для чоловіка рано, та й ключі в нього є. Значить, Карина знову забула ключі. Юля відчинила двері, але замість дочки там стояла молода жінка.
– Не тягтиму. Я коханка вашого чоловіка. Усі ці роки ми з ним зустрічалися. Так! Не робіть великі очі й не зомлівайте.
– Усі ці роки – це скільки?
– Ми зустрічалися три роки. Мене все влаштовувало. Набагато спокійніше жити одній і мати чоловіка, що приходить.
– Жодних витрат, ні фінансових, ні фізичних. Так! Я не прала, не готувала, не прибирала після нього. Я й зараз нічого міняти не збираюся.
– Я б і не прийшла до вас, але я в положенні. Випадковість, але нічого зробити вже не можна, пізно.
Юля згадала, що довго не могла стати мамою. З нею все було добре, а от Олексій мав проблеми. Довелося вдатися до штучного запліднення.
Перший раз нічого не вийшло, але на другий на них чекала удача. Юля навіть очікувала, що одразу буде дві дитини, адже це не рідкість в такий спосіб. З’явилася Каріна. І ось тепер така звістка.
– Як це ви нічого не збираєтесь міняти? У вас чоловік, що приходить, і думаєте, що буде батько, що приходить?
– Ні, трохи не так. У мене будуть чоловік і дитина, що приходять.
– Цікаво. І як ви собі це уявляєте? Батько дитину виховуватиме, а до вас приходитиме, щоб дитина спілкувалася з матір’ю?
– Так. Я дитину не хотіла, це випадковість.
– А Олексій казав, що не може мати дітей?
– Значить, може! Мені необхідно подивитися в яких умовах ростиме моя дитина. Все слушно.
– Дочка твоя, а Олексій бере участь у її вихованні, хоч і не батько. Тепер буде його дитина, і виховання малюка ляже на твої плечі.
– Панночко, я вас навіть не запрошую, вашого імені не знаю, ваш мужик тут більше не живе, можна забирати його речі. Решта мене не цікавить!
Юля хотіла зачинити двері, але побачила дочку, Каріна повернулася із занять.
– Мамо, що це таке було? Яка дитина? І чому тато мені не батько?
– Ти все чула? Значить, прийшов час все тобі пояснити.
– Мамо, я вже не маленька, мені майже одинадцята. Я все зрозумію.
Юля все розповіла.
– Ти моя дочка, але тато тебе любить, він твій батько за документами від народження. Ми разом на тебе чекали.
– А тепер він знову чекає дитину, але ти не будеш її мамою. Я не буду сестрою. Так?
– Ну… так… ти маєш рацію. І ще… ти вже велика, я більше не хочу жити з татом.
– Я тобі допомагатиму, ти не хвилюйся, матусю. Я вже виросла, нехай він іде. Я вас люблю, але ця… яка приходила… Нехай він іде до неї.
Олексій прийшов рівно за своїм розкладом.
– А що у нас трапилося? Чому мене ніхто не зустрічає, не обіймає?
Зазвичай Каріна завжди зустрічала батька та обіймала його, але зараз була тиша. Вона сиділа у своїй кімнаті.
– Юля, а де донька? Затрималася на танцях, чи захворіла.
– Приходила твоя коханка. Вона чекає на дитину. Твою! Поясниш, що їй тут треба було?
– Юля. Ти зрозумій мене, це моя дитина, я не можу від неї відмовитися.
– І ти знаєш, що вона пропонує?
– Знаю. Вона не хотіла її, але… Каріна ж у нас є, тепер буде ще. Це буде моя дитина! Вона житиме зі мною.
– Впевнений? Що твоя? А ти пам’ятаєш свій діагноз?
– Бувають винятки!
– Чудово. Ти йдеш до матері зі своїм “винятком”. Прямо зараз ідеш, речі забереш пізніше!
– Ні, Юлю! Так не можна! На мене там не чекають. Я там не потрібний… потрібний, але інакше.
– На тебе вже й тут не чекають. Ти не потрібен і тут. Іди!
– А як же Каріна? Я ж її батько, хоч і не справжній, але… Я не батько, але виховую насправді твою дочку. Що поганого, якщо з нами житиме моя дитина? Справжня. Все слушно.
– Мені про справедливість вже розповіла мати твоєї майбутньої дитини. Ти спочатку дізнайся, чи вона твоя, а потім кажи. Прощавай.
Юля розлучилася з Олексієм. Довелося йому піти, бо квартира належала батькам Юлі. Вони збудували будинок, а квартиру так і не переоформили на дочку. Звичайно це не зіграло б ніякої ролі при розлученні.
Жити Олексію стало ніде. Чоловік, який інколи приходив, для його коханки був кращим, і змінювати свій спосіб життя вона не хотіла. Не хотіла вона і про дитину дбати.
Майбутня мати, але займатися малюком вона не мала наміру. Вона може пограти, повеселитися, але не більше. Безсонні ночі, памперси, хвороби… На це вона не розраховувала.
Після появи дитини вона подала на аліменти, але програла. Як тепер виховує дитину недбайлива мати – нікому не відомо. Діагноз Олексія не змінився, кревність не підтвердилася.
Дочка за документами у нього одна, але спілкуватися вона не хоче. Олексій платить аліменти, намагається повернути сім’ю, але Юля його також не хоче бачити.
Ось так, не просто, виявляється, однією п’ятою точкою на двох стільцях сидіти…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
