Не відчуваю впевненості у шлюбі та немає почуття безпеки.

Одружена я вже рік. До цього зустрічалися 3 роки. Чоловік із сім’ї, де стосунки між батьками дуже близькі. Їхня мама з дітьми поводиться «нарівні». Я з суворої сім’ї, де завжди була чітка межа між батьками та нащадками.

Коли я намагалася ділитися секретами з мамою, завжди стикалася із засудженням. Чоловік дуже близький до своєї мами. Вона для нього ідеал і зразок матері, дружини та друга.

У чому проблема? Я не почуваюся його сім’єю. Мені хочеться відокремитися з ним від усього світу. Йому потрібна свобода та спілкування, я ж інтроверт.

Особливо відчуваю ревнощі, коли справа стосується його батьків. Він біжить до них за першим покликом. У вільний час часто буваємо у них. Я розумію, що він любить їх і буде з ними, що б не сталося.

Але щодо себе від нього не відчуваю такого, ніби тимчасова людина в його житті. Каже, що любить мене, часто обіймає. Але якщо робить дрібні подарунки, завжди робить на реакцію інших.

Запитує, що сказали і як прореагували. Якщо дарує квіти, теж питає, чому не викладаю в інстаграм. Якщо замовляє їжу додому, то тому, що не хоче їсти те, що я приготувала. Весь час відчуваю у його добрих справах подвійний умисел. Ці думки переслідують.

Сумніви, що не займаю місця у його серці, виникли під час сварок. Зазвичай вони закінчуються моїми словами: «навіщо ми мучимо одне одного, давай розійдемося?». А він каже, що йому байдуже. Каже: «Роби що хочеш. Я прийму любе твоє рішення».

Я не розумію, чому він так просто готовий попрощатися зі мною. Не відчуваю у нас упевненості та немає почуття безпеки. Це нормально? До шлюбу він казав мені, що йому більше ніхто не потрібний. Що я перша та остання у його серці, як дівчина.

Він хоче дітей, а я боюся залишитись одна з дитиною на руках. Для мене шлюб – це прийняття двох різних особистостей. Це все робити удвох, протистояти всьому світу. Він може сказати, що скучив за батьками і піти до них. Може піти гуляти з друзями у будь-який час (не підлаштовуючись під мої плани).

Я не розумію, чи він любить мене по-справжньому? Можливо, це грає в мені почуття власності та невпевненості. Не можу вирішити, що робити і як поводитися з чоловіком.

Related Post

Я відчуваю, що живу якимось порожнім і не своїм життямЯ відчуваю, що живу якимось порожнім і не своїм життям

Мені 28 років. Вік підбиття перших проміжних підсумків у житті. Річ у тому, що я нічого не досягла, а взяти і щось змінити боюся. Ця думка кидає мене в якесь