У мене все життя були складні стосунки з батьком, вірніше правильно буде сказати — його в мене в принципі не було, він просто час від часу блимав на обрії мого життя.
Згадуючи своє дитинство, я його практично не пам’ятаю – то він раз у раз пропадав у відрядженнях, то на курсах підвищення кваліфікації, то на семінарах, то ще десь, коротше – вдома бував інколи.
Мама довго терпіла таку його поведінку, поки одного прекрасного дня не дізналася, що ми — не єдина родина нашого «годувальника». У результаті, було ухвалено рішення розлучатися! Ми із сестрою залишилися з мамою.
Ми розуміємо, що їй з нами було дуже важко, але безмірно вдячні за такий її вчинок, бо ми стали самостійними людьми. Мами не стало п’ять років тому. І в цей найскорботніший день в нашому житті батько вирішив нагадати про себе.
Він з’явився на панахиді, почав кидатися в ноги, просити у нас пробачення, розповідати, як сильно він страждав весь цей час, та як нескінченно любить нас. Потім виявилося, що в нього взагалі нікого не залишилося, окрім нас. Звісно, що нам стало його шкода, тож ми прийняли його в сім’ю.
Сумував за мамою він не довго, невдовзі у нього знову з’явилася якась жінка, і батько відразу забув про свої каяття. Життя продовжувалося. Ми звикали жити без мами, хоча це було дуже важко. Батько теж не давав про себе знати, але ми й не жалкували!
А нещодавно він мені знову зателефонував! Тихим, млявим голосом він мені почав щось розповідати. Мені довелося дослухатися, щоб хоч щось зрозуміти. Повідомив він мені, що вкотре залишився зовсім один і навіть не може сходити в магазин — ноги відмовляють.
Просив, щоб я переїхала до нього, або забрала його до себе, тиснув на жалість, та дочірні почуття. Я людина сентиментальна і розчулити мене легко. Але хоч я зараз і живу одна, бо син вже дорослий, а з чоловіком ми давно у розлученні, ви знаєте, спіймала себе на думці, що в мене немає зовсім ніякого бажання доглядати зовсім чужу для мене людину.
І навіть не тому, що він не зробив для мене нічого доброго, а тому, що ми з мамою жили без чоловічої любові та підтримки! Але совість чомусь мучить, варто тільки подумати, що він сидить один у хаті хворий і голодний — сльози навертаються.
Мені б позбавитися цього почуття провини, й жити спокійно, тільки не знаю як. Можливо, ви мені допоможете порадою?
Черговий договір на постачання медобладнання розпливався перед очима. Цифри та пункти давно злилися в одноманітну…
– Що це таке? – різко спитала Анастасія. – Кому ти цукерки купував? І квіти?…
- Лєрочко, ну що ти знову надулася, як миша на крупу? - Запитав Ігор. Я…
Те, що бабуся Катя залишить їй свою квартиру, Рита знала давно. Їй було лише чотирнадцять…
Від Валі пішов чоловік. Забрав свої речі. Лише старі лижі залишив. А вже через годину…
– Олеже, здається у нашої доньки скоро з’явиться сестричка чи братик, – усміхаючись, сказала Ірина…