Свекруха живе за межами міста, у селищі міського типу. Автобус іде до центру приблизно сорок п’ять хвилин, потім їй потрібна одна пересадка, ще п’ятнадцять хвилин і Наталія Сергіївна на роботі.
Далеко, а що вдієш? Шикарну трикімнатну квартиру у хорошому районі вона продала, щоб «допомогти дітям з житлом».
Вона планувала, що придбає собі однокімнатну квартиру, решту поділить між синами. Ми з чоловіком на той час уже платили іпотеку, а його брат одружився, та жив з мамою.
Дружина брата з нашою свекрухою не порозумілася, почалися розмови про роз’їзд. У результаті, Наталія Сергіївна поїхала, як і хотіла, в однокімнатну, але у біса на паличках.
Натомість улюблений молодший син став власником двокімнатної квартири у спальному районі. Залишок грошей він випросив у матері на ремонт у майбутній дитячій.
Нам дістався кукіль з маслом, але ми, можна сказати, не в образі: просто чоловік знає, де і з ким житиме його мама, коли постаріє. Поясню – не з нами!
Мені, наприклад, подобається, що свекруха не допомогла нам з іпотекою: потім втомилися б вислуховувати, що вона теж має відношення до нашої квартири.
Раніше, до переїзду, зарплати свекрусі вистачало, принаймні вона не скаржилася. А як переїхала, одразу завила: витрати на проїзд зросли вчетверо!
Вона звернулася до нас за допомогою, але чоловік їй сказав, що заради кого розмінювалася, до того хай і звертається.
У того грошей вічно немає: двійня у них, ще в кредити залізли, побутової техніки набрали, так що мама — гуляй лісом.
Вона не стала сумувати, а попросила більше змін, так що фінансова криза, що загрожувала їй, минула.
Навряд чи там все так погано було: все-таки в місті вона платила комуналку за трикімнатну, а за містом почала платити за одну. Мені здається, різниця по грошах дуже суттєва.
Автобуси з селища їздять за розкладом. Запізнилася — чекай наступного хвилин двадцять п’ять чи тридцять, або сподівайся на чуйність автовласників, які проїжджають повз. Є й третій варіант – таксі.
– Автобус, тварюка, тільки-но з-під носа пішов! – Слізний дзвінок від Наталії Сергіївни. — Запізнюся, на гроші оштрафують, житиму на що? Таксі ось викликала, перекажи гроші на картку, га? Будь ласка!
Або вона проспала, або автобуси раніше виїжджали, варіантів було два. Тут гріх не допомогти, навіть з такою передісторією.
Від таких грошей ми точно не збідніємо, зате сумління чисте: оштрафована свекруха не ковтатиме сльози над останнім шматочком хліба!
Запізнюватися свекруха полюбила. Не дуже часто, щоб не викликати підозри, але й не настільки рідко, щоб ці прохання стерлися з моєї пам’яті.
Нещодавно друг представив нам із чоловіком свою дівчину, яка проживає саме в тому селищі міського типу, куди перебралася свекруха.
Сиділи, спілкувалися, розмова зайшла про їхні рейсові автобуси. Чоловік, пам’ятаючи про скарги мами, між іншим, заїкнувся про те, що таких перевізників треба штрафувати, які раніше за певний час вирушають, залишаючи нещасних людей на зупинці.
Дівчина горою стала на їхній захист: все життя там живе, жодного разу такого не було! Навпаки, чекають на всіх, хто біжить до зупинки, затримуючи рейс.
Потім дівчина розповіла про заповзятливу тітку, з якою одного ранку їхала в автобусі. Дзвонила ця тітка комусь, скаржилася, що автобус, гад, поїхав, перекажіть на таксі. Нічого собі збіг, так збіг?
Обличчя мого чоловіка треба було бачити. Він промовчав, мабуть, не хотів зганьбити матінку, але на вус інформацію намотав.
Ранковий дзвінок свекрухи пролунав за три тижні після того доленосного знайомства з дівчиною друга. Все стандартно: автобус, гад, поїхав.
Чоловік гроші «на таксі» матері переказав, своєму начальнику зателефонував, попередив, що запізниться, і погнав на автовокзал. Саме там Наталія Сергіївна робить пересадку.
Розвитку подій я чекала з нетерпінням. Чоловік зателефонував. З рейсового автобуса, що прибув у належний час, випурхнула його мама. Жаль, що я її вираз обличчя в цей момент не бачила!
Спіймана на місці злочину Наталія Сергіївна повинилася: так, все добре з автобусами та ранковими пробудженнями, жодного разу на таксі не їздила.
А гроші потрібні, щоб колегам на дні народження скинутися. У них на роботі по сто гривень з людини на подарунок збирають, на тридцять ще від себе шоколадку.
Поплакалася, що ремонт, проїзд дорогий, і взагалі, їй там не подобається, ще ці побори на роботі… Вишенькою на торті стала її фраза на адресу мого чоловіка:
– З паршивої вівці хоч вовни жмут!
Чоловік сказав матері, щоб вона стригла молодшу «вівцю», яка живе у двокімнатній квартирі, купленій за її повного фінансування, і поїхав на роботу!
Не знаю, як довго ще чоловік буде ображатися на матір. Поки що, ні слухати, ні бачити її він не хоче! Якби на мене, я б взагалі її послала далеко і на довго! Ви зі мною згодні?
