Не знаю, як мені з мамою помиритись

Я люблю свою маму, але стосунки з нею у нас не складаються. Може тому, що з моїм батьком вона розлучилася, коли мені було три роки. Тоді мама поїхала до міста шукати роботу, а мене лишила у бабусі.

Спочатку приїжджала часто, а потім все рідше, і для мене найріднішою людиною стала моя бабуся. З нею я жив до семи років, а потім мати забрала мене до себе, де я пішов до школи.

Незабаром після мого приїзду до неї, вона вийшла заміж і в мене народилася сестра. Мама постійно на мене кричала, була всім незадоволена. Я намагався допомагати їй у всьому.

Вітчим до мене ставився нормально, і коли він увечері приходив з роботи, то при ньому мама ніколи на мене не кричала. Мабуть, боялася, що він цього не схвалить.

Коли він ішов гуляти з сестрою на двір, то завжди брав і мене. Для мене це був щасливі години, він мені багато розповідав різних історій, купував морозиво і я хоч трохи міг відпочити від маминих постійних закидів.

Я просив маму відвезти мене назад до бабусі, але вона сказала, що я маю жити з нею, щоб люди не казали, що вона погана мати. Та й допомагати няньчити сестру, треба було.

Коли я закінчив школу, вітчим наполягав, щоб я вчився далі, хоча мама казала, що я маю йти працювати. Незабаром я познайомився з дівчиною, трохи пізніше вже поєднував навчання і роботу, гроші все віддавав мамі.

Але після знайомства з дівчиною, я вирішив винаймати квартиру, щоб жити окремо. Мама влаштувала мені скандал, сказала, що я егоїст і завжди думав тільки про себе.

Але я її не послухав і з того часу ми не спілкуємось. Я почуваюся винним, але що я можу зробити? Сумую за сестрою, з якою мама заборонила зі мною бачитися.

Вітчим часто дзвонить, іноді навіть заїжджає до нас після роботи, але я думаю, що мама про це не знає. Не знаю, як мені з нею помиритись, адже це моя мама.