Не знаю як у вас, а в мене рік почався дуже цікаво, у лапках, звісно. З’ясувалося, що чоловік на корпоративі наприкінці року зрадив з офіціанткою. Ми з чоловіком лаялись на тему того, чи це є зрадою. Чоловік і досі вважає, що це не зрада.
Він же був нетверезий… Це такі виправдовування в нього. Тобто якщо я вип’ю зайвого, то теж можу будь-якому зустрічному дозволити “танцювати” зі мною у всіх місцях?
Чоловік на цей аргумент розлютився та обдурився.
З другого січня живемо окремо. Збираюся розлучатися у січні. Чоловік про ситуацію розповів моїй мамі та сестрі. Також усім своїм родичам та нашим спільним друзям розповів.
Можливо, ще десь у соцмережі виклав (я не здивуюсь), що дружина хоче розлучення. Усі, крім мами, мене відмовляли від розлучення. Мама сказала, що це моє життя, і мені вирішувати, як вчинити. Мудра порада.
Натомість сестра видала. Зізналася, що її чоловік теж із кимось один раз (чи один?) зрадив. Вона ж не зруйнувала сім’ю! Ну якщо їй класно ну і живи з людиною, яка не може тримати себе та відповідати за свої дії. Яким боком це стосується мене.
Коли мені дзвонить черговий “родич” або “знайомий” з настановою чи бажанням направити шлях істинний – шлю його на три відомі літери та блокую номер. Ну, тільки сестру поки не заблокувала, але і вона напроситься.
Як вони не розуміють, що мені морально дуже важко пережити цей момент, ще це сталося перед святами й від цього ще гірше. Коли свята всі проводять у колі сім’ї, а у мене вона зруйнована. Навіть з родичами та друзями не можу зустрітись, бо в них “інша думка”.
Я не розумію. Це в якийсь момент зрада стала чимось повсякденним і прийнятним у стосунках? Люди, які вважають, що походи на ліво зміцнюють шлюб, прошу дати пояснення, це яким чином вони його зміцнюють? Через сльози? Істерики? Скандали?
