– Нехай чоловік працює, а ти, та діти повинні поїхати до нас на дачу. Я відмовлялася, як могла! Не люблю дачі, особливо дачу свекрів

На вихідні планів не було. Це я у мене планів не було, а чоловік мав працювати, тому всі дачні запрошення батьків він відкинув.

Свекруха до мене “підкочувала”:
– Нехай чоловік працює, а ти, та діти повинні поїхати до нас на дачу. Я відмовлялася, як могла! Не люблю дачі, особливо дачу свекрів.

Увечері мені зателефонувала сестра, вона в іншому місті живе. Запросила нас в гості, похвалившись, що на лікарняному через зламану руку. Я подумала і вирішила: чому б ні, давно не бачились.

Чоловік із роботи прийшов, я йому сказала, що беру дітей, та їду до сестри в гості. Він погодився, але наполіг, щоб ми їхали не на машині.

Мовляв, права я отримала нещодавно, він переживає. Я, не відкладаючи справу в довгу скриню, відразу купила квитки на ранкову електричку, та зібрала речі.

Вже о десятій ранку ми були у сестри. Сестра має доньку, тому діти відразу побігли іграшки перебирати. Я поїсти приготувала, бо ми вирішили вдома бути, а увечері вибратися з дітьми на батути.

Але вже до вечора до свекрухи дійшла інформація про наше місцеперебування. Свекруха надіслала повідомлення, та кілька фотографій:

– Ми купили онукам іграшки, купили їм гумові чоботи, та водні пістолети, ми купили торт, ми чекали на онуків! Дякую, що привезла їх… На фотографіях були покупки для дітей.

– Хто вам обіцяв, що онуки приїдуть до вас на дачу? – запитала я у свекрухи в смс, але вона мене проігнорувала. Хто може купити подарунки й торт, якщо кілька разів було сказано, що я не поїду на дачу, і не повезу туди дітей?

У сестри ми погостювали два дні. Виїжджати не хотілося. Ми з сестрою щодня спілкуємося телефоном, але бачимося рідко, мені не вистачає особистого спілкування.

Коли ми повернулися додому, то нас зустрів незадоволений чоловік, якого, за нашої відсутності, вже накрутили батьки.

– Завтра ввечері вони на вас чекають на дачі, – заявив чоловік.
– Нехай чекають. Бери дітей та вези.

– Я працюю. Мама і тато скучили за дітьми.
– Скучили? Нехай приїжджають у гості, побачаться. Я на дачу не поїду!

– До сестри з’їздила ж? – дорікнув чоловік.
– По своїй волі. І зауважу, тебе до неї не посилала, і не відправляла. Ти ж знаєш, що я не люблю дачі.

Комарі, грядки, дерев’яний туалет – це не моє. Чекай на свої вихідні, відвезеш дітей на дачу, порадуєш батьків. Я вам для цього не потрібна.

Якщо чоловік зрозумів, що він піддався скиглінню мами, яку розлютила моя поїздка до сестри, то свекруха оголосила мене, мало не ворогом народу.

Вони, ще коли восени дачу купували, почали вголос мріяли про онуків, які будуть їсти ягоди з грядок. Але я відразу всіх категорично застерегла, що я дачу не люблю, я туди їздити не буду, дітей привозити не стану, нехай їхній син цим займається!

З чого вони взяли, що я їм щось винна? Свекруха любителька сунути дітям шматочок заборони, я їй дітей не довіряю.

Залишати їх на дачі без мого, чи чоловікового нагляду – гарантовано забрати дітей з алергічним висипанням, в кращому випадку, а то і того погірше!

Навіщо мені таке щастя? Була б свекруха нормальною, були б їй онуки на дачі, а так, даруйте, вона не там винних шукає! Розрадьте нас!