Старша дочка Таня на мене образилася, спілкуватися не хоче, онуків бачити не дає. Каже, що в мене завжди була в улюбленицях молодша дочка Надя.
Такий висновок вона зробила з того, що Надю з чоловіком я покликала жити до себе, щоби вони на іпотеку накопичили. А ось її, Таню, свого часу ніхто нікуди не покликав, вони із чоловіком самі крутились.
Начебто все логічно, якщо не брати до уваги, що різниця між цими подіями в десять років. Вже стільки всього змінилося за ці роки. Але Тані на це начхати, вона змінювати свою думку не збирається.
Тані було одинадцять років, коли ми із чоловіком знову стали батьками. Ми хотіли другу дитину, навіть лікарями бігали, але ті тільки розводили руками – зі здоров’ям проблем немає, просто не складається. Ми тоді просто змирилися, вирішили, що й одна дитина у нашому випадку – це подарунок небес.
Надя з’явилася на світ, коли ми вже нічого не чекали. Весь період виношування я була як уві сні. У прямому і переносному значенні – і усвідомити своє щастя не могла, і спати постійно хотілося, ледве пересувалася.
Таню поява сестри не порадувала. Вона спілкувалася з подружками, які наговорили їй, що тепер вся батьківська увага та тепло діставатиметься виключно немовляті. Ось і почала ревнувати, хоча ми й намагалися з чоловіком показати їй усіма силами, що вона так само улюблена. Іноді в нас це виходило, іноді ні.
Ми не нав’язували старшій дочці спілкування із сестрою. Захоче – пограє, не захоче – займатиметься своїми справами.
Дитину ми хотіли для себе, тому перетворювати доньку на няньку не збиралися. Хоча моя мама і наполягала, що треба б змушувати дівчаток частіше спілкуватися, дивишся, краще будуть ставитися одна до одної.
А я вважала, що такий примус міг лише посилити ситуацію. Та й різниця між сестрами була суттєвою.
Коли у двадцять чотири роки Таня зібралася заміж, Надя ще в школі навчалася. Ми жили у двокімнатній квартирі – я, чоловік та Надя.
Таня воліла винаймати кімнату з колишніми однокурсницями. Одружена дочка виходила за такого ж безквартирного хлопця. Тільки в нього вдома народу було ще більше.
Запрошувати жити у двокімнатну ще двох дорослих людей ми з чоловіком не стали, вважали це незручним. Та й Таня сама не просила їм дати притулок.
Вони з чоловіком працювали, винаймали без проблем квартиру. Коли вирішили купляти свою, ми з чоловіком віддали їм на допомогу свої накопичення, які відкладали на нову машину. Та й взагалі намагалися допомагати молодим, доки була така нагода.
Два роки тому не стало чоловіка, а я сама сильно розхворілася. Надя тоді ще жила зі мною, доглядала і взяла всі клопоти по дому на себе, а Таня допомагала грошима. У неї своя сім’я та двоє дітей, до мене не наїздишся. Коли я одужала, Надя з’їхала до свого нареченого.
Торік Надя вийшла заміж. Спочатку вони з чоловіком винаймали квартиру, а потім зрозуміли, що так їм буде неможливо накопичити на своє житло.
Тоді я і запропонувала молодим перебратися до мене – я живу одна, кімнати дві, розмістимося вже якось. І мені веселіше буде, і їм грошей заощадити вдасться.
Усіх цей варіант влаштовував, доки не дізналася про це Таня. Ми якось і не думали цю інформацію від неї приховувати, вона сама не дуже цікавилася життям сестри, а мене запитувала про здоров’я в основному.
Але тут вирішила приїхати відвідати, побачила, що Надя з чоловіком живуть у мене і влаштувала страшний скандал.
Пригадала, що коли вони з чоловіком тільки починали жити, я їх до себе жити не кликала. Їм доводилося по кімнатах в гуртожитках дешевих обтиратися, кожну копієчку заощаджувати. Зате як “моя улюблена Надійка” вийшла заміж, так я її відразу ж з чоловіком біля себе поселила.
– Завжди знала, що в тебе Надя в улюбленицях ходить! От нехай вона тобі тепер і допомагає! – заявила Таня.
Я була шокована її поведінкою, але намагалася пояснити, що тоді не було можливості їх з чоловіком у нас розміщувати – і так повна “скринька” була. А тепер я залишилася сама, місце у квартирі з’явилося.
Будь на місці Наді Таня, я б запропонувала їй те саме. Та й ми із батьком свого часу дали їм на квартиру грошей. А Наді я зараз так допомогти вже не зможу.
Але донька навіть дослуховувати не стала. Висловила, що хотіла та пішла грюкнувши дверима. На мої дзвінки не відповідає, онуків не привозить, навіть двері мені не відчиняє. Надя намагалася поговорити із сестрою, але і її вона слухати не захотіла.
І розумом я розумію, що Таня сама неправа, я не зробила нічого поганого. Але серце все одно болить. І за дочкою скучила, і за онуками. Не знаю, як налагодити контакт із дочкою?
