Неодноразово проходили лікування, їздили по бабках і багато перепробували, але, на жаль, я так не завагітніла

Мені 32 роки, одружена, з чоловіком живемо разом 8 років, але до цих пір в нашій сім’ї так і немає дитинки.

В цьому році мені зробили складну операцію. Як тільки я прокинулася від наркозу, до мене підійшов лікар і сказав, що їм довелося видалити дві маткові труби, так як вони виявилися непрохідні.

На той момент я ще не розуміла всіх наслідків операції, тому що була ще не в змозі думати (операція закінчилася півгодини тому). Лікар пішов, залишивши мене наодинці з думками.

Тільки через пару годин я, нарешті, стала усвідомлювати, що тепер я точно безплідна назавжди.

На наступний день мене виписали і побажали всього найкращого, а на душі кішки скреблися. Приїхавши додому, повідомила чоловіку цю моторошну новину. Він поставився спокійно, хоча бачу, що вже кілька днів він сам не свій (на даний момент після операції пройшло п’ять днів).

Я намагаюся триматися, не плакати у нього на очах, але як залишаюся одна – не можу стримати сліз. В голову лізуть страшні думки про те, що сенс життя втрачено назавжди.

Раніше у нас з чоловіком було інтимне життя тільки заради зачаття, а тепер я навіть не знаю, як бути: займатися цим і розуміти що це просто так? Я так не можу, це ж нерозумно!

На даний момент я відчуваю себе непотрібною, зайвою, тією, яка ніколи не знайде свого щастя. Я ніколи не буду матір’ю, мене ніхто не буде любити – навіщо взагалі тепер жити? У чому сенс?