– Коли він уже розлучиться? – кричала Василина. – Я не розумію, чого він чекає?
Мама погладила її по руці й сказала:
– Потерпи, кицюню, не варто на нього тиснути.
– Тиснути? Я його, між іншим, за язик не тягла! Він сам запропонував одружитися! І сказав, що кохає. Але як ми одружимося, якщо він так і не розлучився зі своєю втікачкою?
…Андрій і Віка жили в сусідньому котеджі, і він завжди подобався Василині, але вона була не з тих, хто веде чоловіка з сім’ї, і максимум, що собі дозволяла, це привітно посміхатися йому.
Але рік тому Віка пішла від нього, поїхала з його найкращим другом до столиці, навіть сина покинула. І тоді Василина вирішила: якщо не вона, то це місце займе інша.
Напекла пирогів і пішла у гості. Спочатку Андрій її не помічав, але згодом Василина досягла свого – вони почали зустрічатися, і Андрій навіть пообіцяв одружитися з нею.
– Який же я раніше сліпий був, як я тебе не помічав! – казав він. – Ти гарна, добра і така вся домашня. Я завжди про таку дружину мріяв.
– А чому тоді одружився з Вікою?
Віка під цей опис зовсім не підходила, і навіть красивою її не можна було назвати, хіба що очі у неї були чарівні: великі, темні, що горіли якимось неземним вогнем.
Доброю вона не була, навпаки, була злюкою, це всі в окрузі знали. І вже домашньою точно її не можна назвати – вічно десь пропадала ще до того, як покинула Андрія.
– Кохання зле, – засміявся тоді Андрій.
А Василина досі боялася, що її Андрій ніколи не любитиме так, як любив Віку. Може, він тому й досі не розлучився, бо сподівався, що Віка повернеться.
– Ти б краще з сином його стосунки налагоджувала, – радила мама. – Може, він тому час і тягне, бо не впевнений, що ти зможеш замінити хлопчикові матір.
– А з чого я повинна заміняти комусь матір? – розсердилась Василина. – Я його не народ жувала, і мамкою ставати не збираюся!
– Ну і недолуга, – спокійно сказала мама. – Так ти Андрія ніколи не отримаєш. Чужих дітей не буває, зрозуміло тобі?
Василина любила дітей і своїх хотіла. Але лише своїх, а не чужих. Тим паче Микита був страшенно примхливий і розпещений хлопчик, з ним взагалі неможливо було налагодити стосунки.
Іграшки, які Василина йому дарувала, він псував, кидався їжею, одяг забруднював… Жах, а не дитина!
Але Василина все ж таки вирішила наслідувати пораду мами та стала виявляти ініціативу у спілкуванні з хлопчиком. Коли Андрій звалився зі спиною, вона запропонувала:
– Давай я з Микитою погуляю?
У парку Микита поводився огидно – валявся в брудному листі, тікав від неї, впустив дороге морозиво на землю і вимагав купити нове.
Василина накричала на нього, і до них підійшла бабуся з вимогою поводитися пристойно. А Микита візьми й скажи:
– Я її не знаю, вона чужа!
Бабуся одразу сполошилась і викликала поліцію, хапала Василину за рукав, ледве втекли від неї. Василина страшенно перелякалася, що їх відвезуть у поліцію, а хлопчика заберуть – що вона тоді Андрію скаже? Щоправда, сам Микита був у захваті:
– Ми з тобою як у справжньому фільмі тікали!
Андрію вони домовилися не розповідати про втечу, і це, напрочуд, зблизило її з хлопчиком.
Мама мала рацію: коли Андрій зрозумів, що Василина готова займатися його сином, він подав на розлучення і сказав:
– Час вже нам з’їхатися, чого чекати.
Василина зраділа, тим більше Микита став її більше слухатися, хоча так само бешкетував, але за нею ходив хвостиком.
– Сумує за матір’ю, – зітхала мама. – Бідолашна дитина.
– Ось нехай мама його і забирає! – у серцях говорила Василина. – Набрид він мені!
При Андрію, Василина зображала любов до хлопчика, але коли Андрій не бачив, шпиняла його, особливо після весілля, коли боятися вже не було чого.
Відразу ж після медового місяця Василина була в положенні. А вже при надії Андрій точно не вижене, навіть якщо перестане вдавати, що Микита її не бісить.
Пасинок навіть у підлітковому віці, коли побив усі рекорди огидної поведінки, продовжував тягатися за Василиною хвостиком.
Молодшого брата і сестру він не любив, скоріше терпів, але якщо Василина просила наглядати за ними – наглядав. З нею він взагалі був слухняний, і Андрій завжди це наголошував:
– З другого разу я знайшов ідеальну дружину! Її мій син більше за мене любить!
Щоб захистити рідних дітей, Василина часто підставляла Микиту. Наприклад, коли Сашко стяг у батька тютюн, вона сказала, що це Микита, і Андрій його відшмагав.
А коли Тася розбила сімейну реліквію – бабусину вазу, Василина теж зіпхнула це на Микиту, і Андрій змусив сина все літо працювати кур’єром, щоб відшкодувати ціну вази.
Микиті завжди діставалися самі не смачні шматки, й найдешевші подарунки. На щастя, Андрій цього не помічав, а сам хлопчик особливо не скаржився.
– Ні, мамо, не розумію я Віку, – говорила Василина. – Як можна дитину свою покинути? Я ось за Сашку та Тасю на все готова! Не уявляю, щоб я без них робила.
– Дарма ти Микиту ображаєш, – зітхнула мама. – Гарний же хлопчик.
– Хороший, але чужий! – заперечила Василина.
Коли на Новий рік відхопили лише чотири гарячі путівки до Єгипту, Василина навіть не сумнівалася, хто поїде.
-Путівки тільки чотири, – сказала вона, – так що поїдемо ми з батьком і Тася з Сашком. А Микиті треба до іспитів готуватись.
Микита, вже вище за саму Василину, ридав, як дитина.
– Нічого, ми йому сувенірів привеземо, – пообіцяла Василина.
Але навіть після цього хлопчик на неї не образився і продовжував тягатися за нею хвостом, навіть не захотів їхати до іншого міста. А ось молодші діти поїхали: Сашко у військове училище вступив, а Тася на режисерський.
– Без дітей будинок так спорожнів, – скаржилася Василина мамі.
– Ну так Микита ж із вами.
– Микита мені не син.
– Ох, Васька, і не соромно тобі!
-Не Соромно! Чекаю не дочекаюся ювілею – діти приїдуть, треба приготувати усі їхні улюблені страви!
– А що подарувати тобі?
– Ой, мамо, нічого не треба. Телефон мені діти новий подарують – я натякнула, Андрій золото хоче дарувати, його не переконати. І куди я його носитиму? Гаразд, аби йому подобалося.
– Я тобі аерогриль подарую, рекламу бачила – хочеш?
– Ну, давай, я не проти буду …
До ювілею Василина готувалась ретельно: закупила продукти, зачіску зробила, сукню купила. Гостей покликала багато, та головні гості все одно були діти.
Вранці зателефонував Сашко.
-Мамо, вибач, не вийде приїхати. Я через Тасю подарунок передав.
-Добре, – зітхнула Василина. – Гаразд…
Вона так засмутилася, що насилу зображала радість, коли Андрій подарував їй золоті сережки з рубінами та в комплекті з ними каблучку.
– Гарні? – турбувався він.
– Дуже!
Тася спізнилася на годину, так що гості вже всі знемагали в очікуванні гарячого. Але Василина не хотіла розпочинати свято без дочки.
Тася примчала рум’яна, гарна, тож Василина одразу відтанула. Коли настав час розбирати подарунки, Василина першою взяла подарунок від сина – треба ж, мабуть, телефон!
У коробочці від сина була коробка цукерок. Василина покрутила її, шукаючи хоча б листівки, але нічого не знайшла. Руки затремтіли. Вона взяла подарунок Тасі – там був набір кремів для обличчя.
– Подобається, мамо? – Усміхнулася Тася.
– Подобається, – видавила з себе посмішку Василина, хоча насправді хотілося плакати. Виходить, це вона таких дітей виховала – ось які подарунки вона заслужила.
– Мамо, – пробасив Микита. – Не хочеш відкрити мій подарунок?
Василина розгорнула червоний обгортковий папір і побачила коробку з телефоном. Айфон останньої моделі – вона про такий і не мріяла.
– Ну син! – зрадів Андрій. – Де гроші тільки взяв!
Микита опустив очі.
– Відкладав, – сказав він. – Знав же, що мама хоче.
Василина раптом розплакалася так, що всі злякалися. Андрій кинувся до неї, обійняв її, заходився заспокоювати.
– Кохана, ну що ти, все ж добре!
Насилу зупинивши сльози, Василина витерла обличчя, зробила крок до Микити, обійняла його і сказала:
– Дякую, синку!
– Та гаразд, – пробасив він. – Ти ж стільки для мене зробила…
Та що він таке каже – нічого вона для нього не робила… Василина спіймала погляд матері та почервоніла.
І одразу вирішила – зробить! Ще обов’язково зробить… Ніколи не пізно виправити свої помилки, – краще пізно, аніж ніколи…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
