Нещодавно вийшла на пенсію. Поки працювала вдалося накопичити грошей. І тепер я хочу пожити для себе.
З чоловіком ми давно розлучені. Донька Олена одружена. Живуть своєю родиною. Є двоє онуків.
Я завжди намагалася стежити за собою, триматися в тонусі. І на пенсії не закинула фітнес та косметологів. Щоліта намагаюся на кілька тижнів з’їздити на море, відпочити.
Про дочку та онуків я теж не забуваю, завжди намагаюся допомогти в міру можливості. За декілька місяців до поїздки на море мені подзвонила Олена і каже:
– Мамо, ти коли відпочивати поїдеш, візьми Миколу із собою на море.
– Так ви самі їдьте, своєю родиною і відпочинете, – відповіла я.
Внуків я, звичайно, люблю, але й відповідальність за них брати на себе не хочу. Якщо я одного візьму, то й другий зазбирається. Вони в нас погодки.
Плюс ще хлопчики дуже гіперактивні, просто не зможу за ними встежити. Додамо сюди харчування. Адже дітей чим попало не нагодуєш, потрібно постійно стежити за раціоном. Та й взагалі я їду, щоби на пляжі повалятися, а не за дітьми бігати.
Минуло 2 тижні. Олена з дітьми приїхали до мене у гості.
– Не виходить у нас із поїздкою на відпочинок, – розпочала донька. – Я сказала Миколі, що з бабусею поїде. Він вже навіть речі почав збирати.
– Що ти сказала Миколі? – Здивувалася я. – А ти бабусю спитала, чи бере вона онука із собою? Я ж тобі минулого разу згоди своєї не дала. Ти навіщо хлопцеві хибну надію даєш?
– Чомусь мами та свекрухи моїх подруг завжди беруть своїх онуків із собою, – обурювалася Олена. – Що ти за бабуся така? Тільки про себе й думаєш, аби тільки тобі добре було!
Після цих слів дочка швидко зібрала дітей та пішла додому. І більше мені не дзвонила. Образилась на мене. Я теж була скривджена, тому на зв’язок із дочкою не виходила.
Так непомітно настав час моєї поїздки на море. До речі, я відпочила просто чудово. Набралася сил, засмагла.
Дочка так і не дзвонила мені. Наближався день народження Миколи, на який цього року мене навіть не запросили.
Я просто переслала гроші на подарунок для онука. Завжди так роблю, адже батьки найкраще знають, що треба купити хлопчику.
За годину гроші повернулися. Олена перевела їх назад. І написала повідомлення:
– Нам твої подачки не потрібні. Зникни з нашого життя. Мої діти більше не мають бабусі.
Я була шокована. Такого я від своєї дочки не чекала. Зовсім не так я її виховувала, не цьому навчала.
Разів сто за вечір я перечитувала це повідомлення і плакала. Хіба через якийсь відпочинок можна рідну матір назавжди з життя викреслити? Подарунок мій узагалі подачкою обізвала.
Як бути далі? На уклін до дочки я йти не збираюся, винною не почуваюся. Але й без онуків сумую. Серце розривається від того, що дочка заборонила з’являтися у їхньому житті.
Плачу вечорами. Розглядаю світлини хлопчиків. Згадую, як ми грали разом.
Ну, не взяла я їх із собою на море. Що тепер вдієш? Адже я також маю право на спокійний відпочинок. Тим паче я постійно приділяла онукам багато часу. Гуляла з ними, грала, читала казки. Хлопчики часто лишалися у мене на вихідні.
А тепер виходить все? Дочка за своєю забаганкою позбавила хлопчиків люблячої бабусі.
Сподіватимуся, що Олена одумається і попросить у мене вибачення за свою поведінку. Якщо дочка зробить перший крок назустріч, то заради онуків я переступлю через свою образу і постараюся викреслити цей неприємний інцидент з пам’яті.
