Лікарняна палата була невеликою, але чистою, зі світлим вікном і прочиненою кватиркою. Свіже ранкове повітря проникало у вузький отвір і наповнювало палату запахом весни, що наближалася.
Рита лежала на ліжку і думала: «Чи доживу до весни?…»
Двері в палату відчинилися, злегка рипнувши, і на порозі з’явилися колишня свекруха, Єлизавета Андріївна, та зовиця Надя.
Звичайно, їхня поява була передбачуваною, але все одно до болю неприємною. Особливо свекрухи.
Рита зміряла їх байдужим поглядом, порожнім і байдужим, і подумала:
– Цікаво, моїм здоров’ям хоч поцікавляться, чи одразу про квартиру заговорять?
Але ці думки не доставили їй ні болю, ні страждання. Все в душі давно перегоріло, а образи, зокрема на свекруху, давно вже притупилися, відступили перед навислою над нею бідою. Поки не зрозуміло, чого чекати від передбачуваної опер ації. Чи витримає її серце?
Прогнозів лікарі не будували та марних обіцянок не роздавали. Ось сьогодні збереться консиліум, на ньому й вирішать. А поки що чекати результатів обстеження, та на рішення сильних світу цього від медицини.
Єлизавета Андріївна та Надя сиділи біля ліжка хворої зі скорботними похмурими обличчями, вираз яких має ніби замінити співчуття.
Ось, мовляв, прийшли провідати, не чужі люди… Але поки мовчали. Мабуть, не знали, з чого розпочати цю щиру бесіду.
Від Наді пахло дешевим парфумом, а від колишньої свекрухи, як завжди, несло якимись прянощами. Пекла, мабуть, з ранку.
– Ось, – сказала вона нарешті. – Я тобі тут свіжого пиріжка принесла та узвар зварила. Він добре для серця.
І знову я, а не ми. У своєму репертуарі. Напевно, Надя напоумила принести ці «ласощі». Рита промовчала.
– Принесла то й принесла. Давай ближче до справи, – майнуло в її голові, і вона поглядом запросила до розмови.
– Рито, – почала нарешті свекруха. – Ти ж не заперечуватимеш, що попри твоє розлучення з Женею, ми завжди добре до тебе ставилися і, звичайно ж, до внучка Ігоря…
– О, як заспівала… А де ж ти раніше була, любляча бабуся, коли я сина до психолога водила після того, як твій син покинув його і пішов до іншої сім’ї?!
– …дуже шкода Гошу, – продовжувала вона завчені слова, – кровиночку нашу. Так, Надю? Чого ти мовчиш? – свекруха розплакалася, театрально промокнувши очі мереживною надушеною хустинкою.
Рита не втрималася від усмішки, а слова свекрухи повисли в повітрі, не знайшовши відповіді чи підтвердження.
Зовиця сиділа, низько опустивши плечі та дивлячись кудись убік. Але раптом подивилася на неї співчутливо і запитала:
– Як ти почуваєшся, Рито? Що лікарі кажуть?
Жінка мовчки розглядала їхні скорботні постаті й не знайшлася, що відповісти крім сухого:
– Нічого поки що.
Цю відповідь можна було б віднести й до самопочуття і до відповіді лікарів.
– Я так за Ігорка переживаю. З ким він? Я запропонувала Наді взяти власним коштом і посидіти з ним, як ти на це дивишся? – продовжувала свекруха стурбованим голоском.
Рита відвернулася до вікна. У лікарні вона вже кілька днів після нападу, а синочка забрала до себе сусідка, самотня пенсіонерка.
Водить його в садок, забирає, годує, купає. Дай їй Бог здоров’я! А він, напевно, стоїть біля вікна вечорами і маму з роботи чекає.
А що станеться з ним, якщо раптом… з нею станеться найстрашніше? Ось ці двоє й прибігли, злетілися, як шуліки, відчуваючи швидку здобич.
Риті стало гидко, особливо неприємна була свекруха. Зрозуміло, що безсловесна і безвольна Надя була приведена сюди для більшої переконливості, мовляв, вся рідня у зборі у скрутну хвилину.
– Ми ось тут подумали …, – продовжила було Єлизавета Андріївна, так само не віднімаючи хусточки від очей, – квартира твоя …
Але Надя сильно смикнула її за рукав і відсунула трохи плечем:
– Рито, ти пробач нам, гаразд? Що раніше не прийшли, і про Гошу не подбали. Егоїзм та байдужість. Адже я все життя під п’ятою, то у мами, потім у чоловіка, тепер ось знову. Але я справді переживаю за вас і хочу допомогти…
Обличчя свекрухи перекосило від цих слів. Зрозуміло, що вона не чекала на них від завжди покірної, мовчазної дочки. Єлизавета Андріївна стала на весь свій могутній зріст і заявила:
– Ходімо, Надіє, поки ти зовсім до абсурду не договорилася!
Надя продовжувала сидіти, тримаючи Риту за руку.
– Їй відпочити треба і все обміркувати, – не вгамовувалась Єлизавета Андріївна. – Ми згодні взяти опікунство над Ігорком, якщо…
– Мамо! – Злегка підвищила голос Надя. – Припини, я тебе прошу. І вийди, будь ласка. Іди вже до свого улюбленого сина, адже до нього поспішаєш?
Рита не вірила своїм вухам, щоб завжди покірна та безмовна Надя говорила з матір’ю в такому тоні!
Чи це артистизм досяг вищої точки від думки про її квартиру в мальовничому зеленому куточку міста? Так, претендувати на неї вони могли лише, якщо оформлять опікунство над онуком та племінником.
Її колишній їхню квартиру не розмінював, у його нової дружини з названою дочкою, житлоплоща дозволяла переїхати до неї з новенькою плазмою, і щойно виплаченою машиною.
Сина за весь цей час він жодного разу не відвідав. Дитина сумувала за батьком, плакала – навіть після роботи з психологом. Рита переживала і подзвонила йому якось:
– Може, забереш сина у вихідний? Погуляєте, поспілкуєтеся, – попросила вона, на що той холодно відповів:
– А в тебе що, важлива зустріч? Іди з сином і не мороч мужику голову, нехай одразу знає, що ти з причепом!
Рита відключилася від розмови й заридала. Гоша заспокоював її, гладив по голові й обіцяв добре поводитися, від чого її серце ще більше розривалося на частини.
Після цього зателефонувала свекруха й авторитетно заявила, що настав час Риті змиритися і не діставати її сина дзвінками та хитрощами. Цим вона нічого не досягне. Всі ці спогади вихором промайнули в голові, і тут вона почула:
– Ходімо, Надю! Дай їй відпочити та все зважити.
Тут уже Рита не витримала і відповіла:
– Що зважити? Як вам квартиру відписати? Нічого ви не отримаєте, йдіть! А за Ігорем є кому доглянути, якщо що…
Єлизавета Андріївна трохи злякалася, але повчально підняла палець вгору і процідила:
– Як була невдячна, так і залишилася! Не пошкодуй, дивися.
Вона поглядом вказала дочці на вихід і пішла, голосно грюкнувши дверима.
Але Надя не рушила з місця, так і сиділа поруч із опущеними плечима. Рита відвернулася від неї, і тут та знову заговорила:
– Знаєш, я тобі не ворог, Рито. І в мене до тебе серйозна пропозиція. Після дорожньої пригоди, коли не стало мого чоловіка, у мене залишилася квартира, де я живу.
– А ще його заміський будинок. Він здавав його завжди й казав, щойно народ иться дитина, ми туди переїдемо. Мати про нього не знає, дитина так і не народ илася, і чоловіка більше немає.
– І що? – Запитала Рита. – Як це стосується мене?
– Будинок великий, зі зручностями, Рито. Ось ти вийдеш із лікарні після опер ації, давай туди переїдемо? А наші квартири здамо.
– Я допоможу вам з Ігорком, адже тобі одній важко буде, розумієш? Я правда допомогти хочу, а мати й знати не буде, де ми.
Рита здивовано дивилася на свою колишню зовицю.
– Ти не подумай, я не прошу офіційного опікунства, просто чисто по-людськи. Подумай, гаразд? Я не можу більше з нею, вона всіх ненавидить, окрім сина. А його нову дружину найбільше – ставиться до неї гірше, ніж до тебе.
Але тут у палату ввійшов лікар із задоволеним виразом обличчя і сказав:
– Ну що, Маргарито Іванівно! Все не так погано у вас. Консиліум закінчено, завтра вас ще професор Сомов подивиться і вирішуватимемо, як вас лікувати далі.
– Втручання на цій стадії не потрібне. Серце справляється і при правильному лікуванні ще ого-го скільки проживете. Не хвилюйтеся і не переживайте. Стреси виключені!
Лікар підморгнув жінкам і вийшов із палати.
Вони обійнялися, як дві сестри, і Рита заридала, голосно, зі схлипами, як у дитинстві. Їй здавалося, що величезна важка плита, що тиснула на її серце, раптом звалилася і звільнила подих, душу від страху і серце від болю…
Надя гладила її по спині й говорила тихенько:
– Все буде добре тепер, все буде добре, ось побачиш …
А у дверях стояла Єлизавета Андріївна з хусткою в руках, нетерпляче переступала з ноги на ногу і думала:
– Що я тут роблю? Там син чекає з нотаріусом із квартирних питань… Треба зателефонувати, скасувати зустріч.
Незабаром Риту виписали, а Надя вже шукала квартирантів, не посвячуючи матір у свої плани. Впораються вони, не чужі ж люди…
Дакую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням, та підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити нові публікації!
