Невідомий представився моїм ім’ям і вимагав, щоб його дружина не заважала нам бути разом

Моя історія багатьом здасться неприпустимою, але все ж таки вона реальна. Трохи більше ніж рік тому я познайомилася у кафе з чоловіком. Це молодий, симпатичний чоловік. Коли ми познайомилися, то виявилося, що він одружений. Він не приховував цього від мене. Був уже вечір, і я вирішила, що настав час додому.

За кілька днів він мені сам зателефонував. Я не знаю, як так сталося, що ми почали спілкуватися. Все починалося як легкий флірт. Я навіть не збиралася у нього закохуватися. Ми спілкувалися, а згодом зустрілися. Так ми почали наші стосунки.

По його ставленню до мене, здавалося, що він любить мене, хоча про це ми мовчали. Я знала, що, швидше за все, він ніколи не покине дружину, хоч він і казав, що стосунки у них не прості, але якась надія була.

Я зла нікому не хотіла, але покинути його не могла, бо любила, як нікого і ніколи, і навіть не уявляла життя без нього. Коли ми сварилися – не знала, як далі бути, а коли мирилися – хотілося літати. Напевно, було б так, і я була б щаслива поруч із ним.

Але тут виявилось, що про нас ще хтось знає. Якось на його телефон зателефонував невідомий. Трубку взяла його дружина. І цей голос представився моїм ім’ям, і вимагав, щоб дружина не заважала нам бути разом.

Ось тут все і почалося. То він наче ні з ким не хоче розмовляти, то просто не дзвонить, то на роботу не ходить, то тільки з дітьми гуляє, то просто настрою немає. Іноді здається, що начебто все налагоджується, але ненадовго. Він начебто й вірить, що це не я, але стосунки вже далеко не ті, що були раніше.

Так, я здогадувалась, що після цього може бути гірше, але так не хотіла в це вірити. Я не можу без нього жити, а з ним так тяжко стало. Так погано на душі, що й не знаю, як мені далі бути.

Моя історія заслуговує на найкритичніші коментарі, але написала я її для того, щоб просто виговоритися. Думала, може, легше стане, але не стало.