Я спокійно сприйняла слова брата про те, що він одружується. У глибині душі я навіть раділа з того, що Юрій нарешті знайшов свою другу половинку.
Сама я була одружена три роки. Нову родичку я прийняла досить дружньо. Карина теж, здавалося, добре поставилася і до нашої матері, і до мене – єдиної сестри.
Батьки невістку прийняли з радістю, особливо батько, котрий мало не з першого дня став називати її “дочкою”.
Мені, хоч і не зовсім подобалася батькова поведінка, але свого обурення Карині я не показувала. До того ж мені не можна було хвилюватися, бо я зовсім недавно дізналася, що чекаю на дитину.
Батько відразу перемістив усю свою увагу і турботу знову на мене. Він на кожному сімейному заході бігав навколо мене, і питав, як я почуваюся, чи не жарко мені, чи не холодно.
На радощах батько навіть загітував маму на покупку дитячого ліжечка, яке одразу було нам доставлено. Карина помітила зміну в поведінці свекра, і виглядала трохи засмученою.
На сімейному заході, присвяченому шістдесятиріччю мами, невістка з’явилася опромінена від щастя.
Юрій теж безглуздо посміхався, і батько одразу помітив, що вони щось приховують.
– Чого ти все либишся, як божевільний? Якщо є що сказати, кажи! – Запитав він.
Першою не витримала Карина і, різко схопившись з місця, приголомшила всіх несподіваною заявою:
– Ми чекаємо на поповнення!
Михайло Валерійович дивився на невістку і, випустивши з рук ложку, від подиву розкрив рота.
– Коли? Кого? – нервово заторохтів чоловік, і теж схопився з місця. – Говори вже…
– Три місяці, стать поки не знаємо, – радісно відповіла Карина.
Щасливий батько кинувся до невістки, й притис її до грудей. Він виглядав так, ніби це не в сім’ї сина мала з’явитися дитина, а особисто у нього.
Весь вечір батько крутився навколо Карини, та намагався їй догодити. Він був готовий виконати будь-яку її забаганку.
Його навіть не бентежив той факт, що все це робити мав не він, а його син Юрій.
– Апельсинового соку більше нема? – поцікавилася у свекра Карина.
– Зараз гляну, – Михайло Валерійович стрімголов побіг на кухню, щоб догодити невістці.
Я з невдоволенням спостерігала за тим, як літній батько намагається вислужитися перед Кариною. Я насилу втрималася від бажання покинути будинок, у якому на перше місце ставиться чужа людина.
Я витримала в гостях ще близько години, а потім почала звати чоловіка додому, пославшись на погане самопочуття.
Одягаючись у передпокої, я почула, як батько розповідав гостям, що у мене буде дитина за три місяці, а у невістки – за пів року.
Вдавши, що нічого не чула, я мовчки покинула батьківську хату.
– Чого ти так переживаєш? – Запитав у мене в машині чоловік. – Михайло Валерійович перед тобою поскакав, тепер перед Кариною нехай поскаче.
– Дивно взагалі, що він так поводиться, – ображено промовила я. – Йому невістка дорожча, ніж рідна дочка…
– Ну, послухай, тесть тебе теж любить. Недарма ж він дороге ліжечко нам презентував, – знайшов плюс Павло.
– Що мені його ліжечко? – похмуро відповіла я, і відвернулася від чоловіка.
Чоловік не став сперечатися зі мною. Вирішивши, що ніякого толку не буде, він замовк.
Залишок вечора я ходила із незадоволеним обличчям. Павлу було очевидно, що поведінка тестя дуже сильно зачепила мене.
Подумавши, чоловік наступного дня вирішив поговорити із Михайлом Валерійовичем. Проте тесть його випередив. О восьмій годині ранку він заявився у нашу квартиру.
Побачивши тестя, Павло вже подумав, що літній чоловік вирішив перепросити перед дочкою.
Але вже за кілька хвилин він зрозумів, що дуже помилився. Щойно Михайло Валерійович увійшов у квартиру, як з порога повідомив:
– Я за ліжечком приїхав!
– За яким ліжечком? – злякався Павло, який не відразу зрозумів, що йдеться про подарунок, зроблений тестем.
– Ну, що я Ользі нещодавно подарував, – з незворушним виглядом промовив він.
– Ви приїхали за подарунком? – напівпошепки перепитав зять. – Ви розумієте, що робите?
– Розумію, я хочу віддати його невістці, – заявив Михайло Валерійович. – Ти, сподіваюся, його ще не збирав?
– Ні…
– Тоді тягни ліжечко сюди! – скомандував він. – А краще допоможи спустити його в машину.
На наші голоси з ванної кімнати визирнула Ольга. Витираючи мокре волосся рушником, вона здивовано подивилася на батька.
– Я за ліжечком прийшов! – побачивши доньку, радісно повідомив Михайло Валерійович. – Тягни його сюди!
– Вона не знесе, ваше ліжечко надто важке, – огризнувся у відповідь Павло, і пішов у кімнату за коробкою.
Я кілька секунд розгублено дивилася на батька, поки до мене не дійшло, що він зібрався віддавати свій подарунок Карині.
– Тату, ти серйозно? – Видавила я з себе. – Спочатку подарував, а тепер вирішив забрати?
– Карині потрібніше, їй важко їздити й вибирати ліжечко, а ви можете самі з’їздити й купити таке, як вам потрібно, – відповів Михайло Валерійович.
– Забирайте! – промовив Павло, і поставив коробку з ліжечком у порозі.
– Допомогти донести не хочеш? – хитро посміхнувся тесть.
– Паша, неси його назад! Ми нічого Карині віддавати не будемо! Та й тобі, тату, час перестати лізти в чуже життя, і зображати дбайливого свекра, – скомандувала я.
Михайло Валерійович від подиву розкрив рота. Він не очікував, що я відмовлюся повертати йому ліжечко.
– Давай сюди! – гаркнув тесть, і простяг руки за коробкою.
– Винось! – Скомандувала знову я. – Це наше ліжечко, і в ньому лежатиме моя дочка! На вихід!
Батько нервово закліпав очима. Однак, бачачи, що батько не йде мені назустріч, я почала повільно наступати на нього.
Коли батько уперся спиною у двері, він ледь не випав на сходовий майданчик.
– Не віддаси, так? – для вірності крикнув він.
Замість відповіді, я, з рішучим виглядом, просто зачинила перед його носом двері. Йому довелося піти ні з чим, і потурбуватися про нове дитяче ліжечко для Карини.
Коли у нас з’явилася донька, батько відвідати мене та онуку не прийшов. Він був зайнятий тим, як би краще догодити невістці, яка чекала на хлопчика.
Я дуже образилася на батька, за таке ставлення до мене! Досі не можу збагнути, чим його так зачепила невістка, що він проміняв мене на неї?
Та й матір я не розумію, яка зайняла нейтральну позицію, і не напоумила батька! Можливо ви щось розумієте, та підкажете?
