Відколи діти переїхали до мене, мені в моєму будинку місця немає, бідкається Анна Ігорівна. Уявляєш, каже вона до подруги, це ж як треба до такого дійти, щоб рідну матір майже не в комірчину перемістити.
У нас будинок, ну ти ж була там, пам’ятаєш. 3 кімнати. Дві великі, просторі, а одна така в кінці коридору з маленьким вікном, там де багато речей скидано. От вони мене туди і хочуть переселити.
Спальню забрали собі, я і не проти була, адже молоді, треба думати про те, щоб налагоджувати життя, велику кімнату дитині віддали, тобто спочатку до мене переселили, а тепер і мене звідти хочуть попросити.
Кажуть, що в маленькій теж ліжко стоїть, ну так, речей там багато лежить непотрібних, але ж я всеодно весь день проводжу в будинку на кухні чи ще деінде, а в маленькій кімнаті так, поспати просто.
Воно то наче б то так, і я не проти, щоб не заважати невістці, коли вона дитину спати вкладає, а я вже відпочити хочу, то щоб в одній кімнаті не товктися, але разом з тим, кімната дитяча то прохідна, мені не рипни там, не грюкни, підлога стара, то і ходити треба навшпиньки.
Мало що мені знадобиться в моїй комірці, чи окуляри, чи телефон, чи річ якась. То я маю приходити повз малого, будити його.
А ще, Оля, невістка моя, заявила що треба злам весь викинути. Хлам, це вона мала на увазі банки мої для консервації, різні садові і побутові прилади які лежали складені на вулиці в гаражі.
Кому вони заважали, не розумію, адже вона за 6 років життя всього 3 рази в гараж зайшла, банки мої заважають, розумієш. Скоро і я тару всім заважати такими темпами, бідкається Анна Ігорівна. Не знаю що порадити, адже син і невістка найдорожчі люди, як бути?
