З першого дня знайомства з Юлією Іванівною Тамара захоплювалася приготуванням свекрухи.
– Нам потрібно було замовляти страви на весільне свято не в ресторані, а у вас, – лестила жінці невістка, яка стала родичкою буквально кілька місяців тому.
– Ой, скажеш теж, – почервоніла Юлія Іванівна. – Прямо-таки завалила компліментами.
– Чому б їх не робити жінці, яка готує божественно! Особливо мені подобається ваша випічка! – Тамара потяглася до чорничного пирога.
Свекрусі, звичайно, було приємно, що невістка заливається перед нею солов’єм, але іноді їй здавалося, що дівчина переграє.
Однак, Юлія Іванівна не обсмикувала Тамару і не злилася на неї за улесливі промови. Те, що невістка не намагається налагодити з нею в такий спосіб стосунки, жінка зрозуміла дуже швидко.
Все сталося у неділю, коли син із дружиною знову приїхали відвідати Юлію Іванівну.
Тамара частину дня безглуздо посміхалася, дивлячись на свекруху, а потім, за обідом, не витримала і вручила їй тонкий конверт.
Родичка здивовано подивилася на дівчину і зазирнула всередину.
– Що це? Майстер-клас? – Юлія Іванівна здивовано покрутила в руках сертифікат.
Здавалося, вона не до кінця розуміла, що відбувається і для чого синова дружина це зробила.
– Так! Я бачу, що вам дуже подобається куховарити! Мало того, подобається не лише вам, а й нам! Я вирішила зробити вам невеликий подарунок.
– Сподіваюся, вам теж сподобається, – із завмиранням серця промовила Тамара. – Чи мені не варто було лізти зі своїм статутом у чужий монастир?
– Ні, ні, – заперечивши, замахала руками Юлія Іванівна. – Я тобі дуже вдячна! Мені буде корисно сходити на майстер-клас.
– Я дуже рада! – Тамара від надлишку почуттів пустила сльозу і кинулася обіймати свекруху.
Юлія Іванівна теж не стрималася і розплакалася. Павло, дивлячись на дивну картину, здивовано знизав плечима і пішов на кухню пити каву.
За тиждень Юлія Іванівна вирушила на майстер-клас. Після п’ятигодинного марафону вона одразу подзвонила невістці з великою подякою.
– Дякую тобі, люба! Я багато нового почерпнула сьогодні. Навіть не помітила, як п’ять годин пролетіли, – подякувала Тамарі жінка. – Не стрималася і довелося кілька книжок з кулінарії купити.
У невістки від радості перехопило горло. Вона була готова стрибати від щастя, але колеги, що її оточували з усіх боків, утримали Тамару від зайвого виплеску емоцій.
Близько місяця Юлія Іванівна перебувала в ейфорії від майстер-класу, а потім посумнішала.
Невістка відразу помітила зміни в її поведінці й, наважилася запитати про причину туги.
– Та тут на дозвіллі подумала, що даремно стільки років комірником відпрацювала. Треба було мені в кухарі йти!
– Стільки часу коту під хвіст, – засмучено зітхнула Юлія Іванівна, і Тамара зрозуміла, що вона справді серйозно над цим задумалася.
– Зараз ще не пізно все змінити. Вам лише п’ятдесят вісім років, – дівчина впевнено підбадьорила свекруху.
– Та куди вже мені, – схлипнула жінка. – Як то кажуть у вас, у молоді, продула я своє життя…
Тамарі настільки стало шкода Юлії Іванівні, що вона зважилася на навіжений вчинок.
Жінка надіслала заявку від її особи на участь у телевізійному шоу, присвяченому кулінарії.
Свекруха була шокована, коли надійшов дзвінок зі столиці із запрошенням приїхати, та здивувати своєю стравою.
– Тамаро, це ти відправила заявку? – після розмови з редакторами шоу Юлія Іванівна зателефонувала невістці.
– Я! – одразу ж зізналася дівчина, зрозумівши, що брехати й викручуватись, зовсім ні до чого.
– Навіщо? Що я їм там покажу? Готую я посередньо, – заохала свекруха. – Мені здається, що це вже перебір якийсь… У цьому випадку треба було спитати дозволу в мене!
За голосом Юлії Іванівни Тамара зрозуміла, що цього разу її витівкою жінка залишилася незадоволеною.
– Ви можете відмовитись, – нерішуче промовила невістка. – Вибачте…
– Я вже погодилася, – приречено промовила Юлія Іванівна. – Наступного тижня мені вже їхати на фільмування. Поїдеш зі мною. Я столиці не знаю, заблукаю.
Тамарі нічого не залишалося, як погодитися з рішенням свекрухи, щоб здобути її милість.
Дівчина відпросилася з роботи, та вирушила разом із Юлією Іванівною до Києва.
Усю дорогу і весь час перебування там свекруха сильно нервувала. Вона звинувачувала невістку в тому, що вона без проса надіслала заявку.
– Сиділа б зараз удома, а не стирчала б у студії. Ще знімання це, – гнівно промовила Юлія Іванівна. – Більше нізащо не смій так робити!
Тамара, якій не було чого сказати на своє виправдання, винно опустила очі. Дівчині й самій дуже хотілося, щоб вся ця метушня, якнайшвидше закінчилася.
На превеликий подив невістки та свекрухи, жінкам довелося затриматися ще не тиждень. Юлія Іванівна пройшла відбірковий тур і, навіть, змогла взяти участь у кількох програмах.
На останньому етапі свекруха таки вилетіла, чому була сильно здивована Тамара.
– Борщ не змогли приготувати? – недовірливо перепитала вона в Юлії Іванівни, яка, здавалося, чомусь не була засмучена.
– Я спеціально, набридло вже готувати. Одна річ, коли я це роблю не щодня, а інша, коли щодня по сто страв. Ні, не моє це, – нервово посміхнулася свекруха.
– Ви спеціально? – приголомшено спитала Тамара.
Замість відповіді Юлія Іванівна загадково посміхнулася, і дівчина зрозуміла, що мала рацію у своїх припущеннях.
Коли жінки повернулися до рідного міста, свекруха почала дуже мало готувати. У Тамари складалося таке враження, що Юлія Іванівна була наїдена готуванням на багато років вперед.
Перед своїм днем народження свекруха несподівано зателефонувала Тамарі, та на пряму заявила:
– Тома, не даруй тільки мені нічого, що пов’язано з кулінарією.
Сконфужена невістка відповіла, що почула жінку, і подарунок точно не буде пов’язаний із приготуванням їжі.
Порадившись із чоловіком, Тамара вирішила, що найкраще піднести свекрусі сертифікат у звичайний мережевий магазин, де жінка сама купить те, що їй потрібно.
На дні народження дівчина з подивом виявила, що на столі лише покупна їжа. Юлія Іванівна, спіймавши на собі її розгублений погляд, хитро підморгнула і прошепотіла:
– Поперек горла вже це приготування. Вирішила відпочити. На дозвіллі подумала, що й правильно не пішла багато років тому в кухарі, а то вже збожеволіла б.
Тамара зрозуміло кивнула і розпливлася в посмішці. Вона була рада тому, що Юлія Іванівна перестала шкодувати про втрачений шанс.
Виходить, мрії іноді збуваються, а ти розумієш, що вони були хибні! І таке буває!
