Невістка постійно скаржиться на те, що я не хочу сидіти з онуками. Та я ніколи не любила дітей, в мене в самої лише один син, і той виріс. Так що сидіти з цією крикливою дітворою я не хочу.
-То ви ж бабуся, невже у вас немає жодних інстинктів? -Запитала якось невістка.
-До чого тут інстинкти? Я просто не люблю сидіти з дітьми, грати з ними, – сказала правду я.
-Але це ж ваші онуки, їм потрібне ваша увага, – заявила вона.
Ось що вона до мене причепилася з цією любов’ю, ну не хочу я з онуками сидіти, не хочу я їм дарувати свою увагу, чому вона цього не розуміє?
-Мамо, Лєра має рацію, тобі треба навчитися сидіти з нашими дітьми, – сказав якось син.
-І ти туди ж? Що ви причепилися до мене зі своєю малечею? Самі їх народжували, самі з ними грайте та сидіть, – буркнула я.
-Мамо, як тобі не соромно таке говорити?! -Запитав син.
-Можливо, мені взагалі в інше місто переїхати, щоб ви від мене відстали? – Запитала я.
Переїжджати я не стала, хоч це і не погана ідея, просто перестала відповідати на дзвінки та повідомлення своєї невістки. Нехай сама проводить час зі своїми дітлахами.