Невістка від нашої родини завжди носа крутила, всіляко підкреслюючи, що ми для неї чужі люди

Невістка від нашої родини завжди носа крутила, всіляко підкреслюючи, що ми для неї чужі люди. Навіть не наголошуючи, а прямо це заявляючи. Ми з цього приводу не стали засмучуватись, тому просто прийняли це як даність. У нас є син, але немає невістки та онука.

З подачі невістки не підтримувався навіть зовнішній нейтралітет, тому що вона демонстративно не брала участі у наших сімейних святах і навіть простим повідомленням не вітала.

Ми навіть не були запрошені на виписку цієї особи з лікарні, коли в них зʼявилася дитина. Син потім скинув фотографії, а онука наживо ми побачили лише за чотири місяці, і то напросилися в гості.

Заради онука ми намагалися якось налагодити стосунки з невісткою, щоб була можливість забирати дитину до себе в гості, але невістка жорстко заявила, що “я свою дитину до чужих не відпущу”.

Сперечатися з невісткою було марно, син кілька разів привозив до нас онука, але потім отримував вдома такий скандал, що ми самі відмовилися. Не хотіли стати причиною розладу в сім’ї.

Втішалися ми з чоловіком тим, що ми маємо ще одного сина, з дівчиною якого в нас прекрасні стосунки, а через три роки після старшого брата одружився і молодший.

Молодша невістка подарувала нам одразу двох онучок, тому жодних проблем у цьому плані у нашій родині не було. Сім’ю старшого сина ми просто намагалися не чіпати.

Але навіть без нашого втручання ця родина проіснувала ще три роки, а згодом розвалилася. Невістка подала на розлучення, а син залишив їм із сином квартиру, сам же переїхав до іншого міста, де мій брат запропонував йому роботу.

З дитиною він бачиться рідко, але справно сплачує аліменти. Але невістці, яка вирішила налагоджувати особисте життя після розлучення, раптом згадалося, що її дитина має бабусю й дідуся, на яких її можна скинути, якщо що.

Стала сама дзвонити, розповідати про успіхи, хоча нам і було нецікаво, для нас це стороння дитина, яку ми не знаємо. А потім невістка взагалі почала нам докоряти, що ми до онука зовсім не приїжджаємо, не спілкуємося.

Пропонувала сама його привезти, щоб він у нас погостював. Але ні я, ні чоловік жодного бажання звикати до дитини не маємо. Невістка свого досягла, ми чужі люди не тільки їй, а й дитині.

Знаючи характер невістки, не виключаю, що коли її життя налагодиться, вона знову позбавить нас можливості спілкуватися, ми знову перейдемо до категорії чужих людей.

Тож нехай усе йде як іде. Ми своє вже відгорювали, тепер у нас немає онука, але є дві прекрасні онуки, з якими нам ніхто не забороняє спілкуватися.

– Але ж ви самі хотіли з ним спілкуватися, – обурювалася нещодавно невістка.

Хотіли, але нам не дали, і це було вже давно. Якби дитина виросла у нас на руках, ставлення було б інше, але невістка сама зробила все, щоб у нас не було жодних емоцій до хлопчика. Тепер щось виправляти пізно, і такого бажання немає, якщо чесно. Усьому має бути свій час. Не знаю, чи є наша провина в цьому?

You cannot copy content of this page