Невістка вирішила, що я вже стара, і не соромлячись будує плани на мою дачу

Невістка вирішила, що я вже стара, і не соромлячись будує плани на мою дачу

На мені невістка вже ставить хрест, вважаючи мене руїною, якій тільки сидіти на дивані та кашку через ганчірочку смоктати. Тільки вона не вгадала!

Мені ще сімдесяти немає, я цілком бадьора і здорова. Буває, звичайно, що і тиск скаче, і спина болить, і голова на погоду ватна, але це є у всіх у моєму віці.

Обслуговую себе повністю сама. І в магазин сходити, і прибратися, і приготувати їжу – все сама можу. Ось зняти фіранки прошу сина, бо в мені росту півтора метра, а драбини у квартирі немає: не зі стільця ж мені стрибати.

На дачі теж пораюсь сама. Раніше сина просила допомагати, але як він одружився, я перестала його просити: не хотіла конфліктів із невісткою.

По собі пам’ятаю, як дратує, коли рідня чоловіка постійно кудись смикає. Та й допомоги від нього там особливо не потрібно було. Водопровід мені зробили, відрами воду зі ставка носити не треба. Теплиці стоять: міцними їх зробили.

Якщо треба перекопати город, то мені простіше тисячу гривень сусіду віддати, щоб він культиватор пригнав і переорав все, а я там вже сама сформую грядки.

Ні, якби син і невістка хотіли взяти участь, я їх би гнати не стала: усім би робота знайшлася. Але вони такого бажання не виявляють, а мені й самій не важко на городі попрацювати.

Я не працюю на дачі до потемніння в очах. Болить голова, погано почуваюся? Та й начхати на той город: залишуся вдома, вип’ю пігулок і полежу.

У мене немає пунктика, що треба надірвати пупок, але обов’язково приїхати та все посадити чи прополоти. Городом я займаюся для душі, тож стрибати вище голови не збираюся.

Я поки що працюю, тож на дачу приїжджаю ввечері в п’ятницю, а їду ввечері в неділю. За цей час я неспішно встигаю все зробити.

Пішла, посмикала траву – сіла, чай попила. Картоплю підгорнула – пішла, полежала. Так і сили швидше відновлюються і справи продовжують робитися.

Я жодного разу не скаржилася, що мені дача важко дається. Ну, тому що це не так. Я можу собі дозволити відпочивати, якщо нема сил працювати. Злягти на грядках до моїх планів не входить.

Невістка ж другий рік намагається мене й сина переконати, що я вже стара, що мені важко на дачі працювати, тому я мушу передати її сину та їй, красивій та розумній. А вже вона на моїй дачі швидко все впорядкує.

На дачу син із дружиною приїжджають нечасто. Так, з нагоди. Але останні кілька років приїжджають все частіше. Я навіть знаю, на за чиїм бажанням вони стали частіше приїжджати.

Невістка зайде на ділянку, подивиться, потім починає хитати головою. То тут у мене запущено, то тут вже господарська рука потрібна, а сама я маю поганий вигляд: мені б прилягти.

Та тьху на тебе, холера! Щоб тобі в мої роки так виглядати та мати таке здоров’я! У мене в середньому тиск як у космонавта – сто двадцять на вісімдесят. А що іноді скаче, так і у молодих зараз тиск нестабільний.

Цього року невістка прямо зачастила. Ходить і міркує, як у мене нераціонально розбиті грядки, прикидає, як краще зробити, ніби я вже цю дачу їм віддала.

Я не жадібна. Коли зрозумію, що дача стала мені тягарем, без запитань віддам сину: нехай робить із нею, що хоче. Але поки що до цього моменту я не дійшла, і не треба мене заздалегідь вкладати в могилу.

Щодо невістки я ні їй самій, ні сину нічого не говорю. Вдаю, що натяків не розумію, бо якщо ми зачепимося язиками, то буде скандал, а кому це треба?

Хоч я від невістки й не в захваті (нахабна вона занадто), але я вже сім років примудряюся підтримувати з нею нейтральні стосунки. І міняти їх не збираюся: мені й так непогано, а син не має зайвих проблем у сім’ї.

Але дача цій пані поки не світить. Вдвох ми там не помістимося: обидві дуже любимо командувати та прогинати ситуацію під себе, а вирушати на спокій я поки не збираюся.

Ну хіба я не права? Ну з чого це я маю поступатися улюбленою дачею?