Приходить ввечері син з онуком, і каже, мамо, тату, є щось смачне поїсти? Ну ми ж подумали, що він з роботи, голодний, синтезі школи теж не їв. Але виявилося що все зовсім не так.
Наша невістка вчинила забастовку вдома. Виявляється вона прихворіла, і кілька днів не ходила за покупками, на роботі відгули взяла.
Так от, просила в сина нашого, щоб той по списку все купував. Ну, а син, ще той, не буду казати слів поганих, що купив, що ні.
От йому невістка з того що є і зварила, вермішель без солі, бо сир сказав що не страшно, вертатися в магазин не буде, салат теж без солі і без олії, і котлети напівфабрикати в мікрохвильовці нагріла, а що робити, олії ж нема.
Син так посидів 2 дні на харчах і вирішив виказати невістці своє фе. То вона тепер взагалі готувати перестала. Прийшов їсти просить, я як мати вже борщик почала сипати, а батько за тарілку і в смітник, разом з ложкою і мискою.
Сина як підірвало, з батьком посварився. Але згодом заспокоїлися обидва. А батько каже, пішли сину, треба полицю повісити, дав синові в руки дощечку, показав куди, ні цвяхів тобі, ні молотка, ні бодай квитків металевих якихось чи кріплень.
Син дивиться на нього, я теж, думаю, чоловіче, чи ти з глузду з’їхав. А тато наш каже, а що, за групами до гаражі ще раз іти, ні, якось так давай. Син покрутив ту полицю в руках, і сказав що він все зрозумів, больше їжі в нас не просив.
