Я, звичайно, розумію, що з дітьми важко, але ж інші якось справляються. Нашому онукові скоро буде 6, у садок ходить погано – 3 дні невістка його водить, потім два тижні сидять “на лікарняному”.
Але Антошка не хворіє сильно. Так, може нежить бути або несильний кашель загостритися – але це нормально, коли дитина перебуває в колективі.
Вони пізно віддали сина до дитячого садка – він лише другий рік ходить, тому імунітет ще не встигає справлятися.
Але невістці нічого не докажеш, – нічого не хоче чути та розуміти. Говорить, що це імунітет в Антона слабкий, ось їй і не можна зараз виходити на роботу. Тільки вийде і потім буде відпрошуватиметься на лікарняні. А хто такого співробітника триматиме?
Я пам’ятаю, що в наш час так не бігали з цими соплями. Якщо у дитини температури немає, значить здоровий і відправляли в садок. У нас було все суворо, та й чоловікові допомагати треба із забезпеченням родини.
У мій час зарплату платили таку, що ледве вистачало на себе, не те щоб сім’ю прогодувати. А зараз ще гірше – мій син тягне і дружину, і сина на собі, хоча невістка давно могла б вже вийти на роботу. Та хоч на пів ставки.
Я їй пропонувала свою допомогу, якщо раптом треба буде посидіти з хворою дитиною вдома. Я все одно я на пенсії. Але мені делікатно відмовили, а син згодом натякнув, що його дружині не подобаються мої методи виховання.
Звичайно, вона носиться з Антоном, у тепличних умовах вирощує синка, а в дорослому житті він ні до чого не буде привчений. Жодної самостійності вона йому не закладає!
Я приходжу до них у гості стабільно двічі на тиждень і завжди в них на обід порожній стіл. Мені нічого не треба, але свою сім’ю невістка, начебто, і не годує зовсім. Щоразу вигадує нові відмовки, а я ось не думаю, що тільки в мої візити вона не встигає готувати.
Мені доводиться вдома на свою пенсію закуповувати продукти для них, готувати та потім на своєму горбі вести. Живемо ми в пів години їзди автобусом, але я вже не дівчинка, щоб ось так мотатися з торбинками.
А інакше я не можу. Інакше онук та син голодними залишаться. А коли я приношу свою домашню їжу, вони налітають на каструлі, як шуліки.
У мене складається враження, що невістка взагалі тримає своїх на сухому пайку. Сама чаї з бутербродами ганяє і синові вічно підсовує то хліб з маслом, то сухарики із чипсами.
За моїми спостереженнями вдома вона багато часу сидить у телефоні. Іноді прибирає, це я не сперечаюся, але в її запущеному випадку порядок наводити треба набагато частіше та якісніше.
З Антошкою вони нічим особливим не займаються, не розвивають його. Онук моєї знайомої з п’яти років вже і читати вміє, і рахувати до 30, і вже англійську вчить. А Антон сидить у планшеті, мультики дивиться.
Розмовляла із сином щодо його дружини: чи все його влаштовує в ній, він відповів, що ні. Але вплинути ніяк не може – вона уперта і вважає, що інтернетні психологи-порадники знають краще за нас, як виховувати дітей.
Повертаючись до теми їжі, хочу зазначити, що онук дуже худий. Невістці вже в поліклініці імунолог на це звернув увагу, а їй байдуже. Каже лише, що він відмовляється їсти, а силоміць його змушувати вона не хоче.
Ось і виходить, що в онука імунітету немає, тому що харчування нормальне відсутнє в домі, до дитячого садка він не може ходити, як усі звичайні діти, і невістка не може вийти на роботу.
Якщо зважити на те, як вона готує, я б теж не з особливим апетитом погоджувалася сідати за стіл. Хоча коли я приношу їжу з дому, Антошка їсть із задоволенням.
Приїжджати щодня, щоб нагодувати хлопчика, я не можу. У мене пенсія не дозволяє таку розкіш і сил їздити туди-сюди немає. Син сам до нас заскакує з роботи на вечерю, але це теж нечасто.
Мало того, невістка моя хоч раз “дякую” сказала – ні, від неї не дочекаєшся. Наче так і треба – я в неї служниця, яка повинна готувати її сім’ю.
Я вважаю, що невістка моя – просто ледарка, яка не хоче працювати. Але їй соромно в цьому зізнатися, тому вона прикривається здоров’ям сина.
Антошку вона вже замучила водити по всім лікарям – то до імунолога, то до лора, то до невролога. До педіатра взагалі ходять, як до себе додому. Ну не можна ж так знущатися зі своєї дитини! Вона скоро йому печінку посадить усілякими ліками! П’є їх частіше, ніж його годують.
Нехай він спокійно відходить у садок, а мама влаштується на роботу, щоб мій син не батрачив з ранку до пізнього вечора. І ми себе не обмежували ні в чому, аби молоді ситно наїлися. Я так вважаю, чи я не права?
